Donetsk compartment of shevchenko scientific society донецький вісник




НазваниеDonetsk compartment of shevchenko scientific society донецький вісник
страница9/24
Дата конвертации05.11.2012
Размер3.74 Mb.
ТипДокументы
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   24

ББК 81.411.4-3

Ольга Пуніна,

студентка ІV курсу Донецького національного університету


Мовно-етикетні одиниці на позначення прощання й прихиль­ності в епістолярію письменників І пол. ХХ ст.

„Епістолярна спадщина письменників, громадських і культур­них діячів – невичерпне і незамінне джерело для вивчення їх жит­тєвого й творчого шляху, їхньої громадсько-літературної, культур­ної діяльності. У ній обов’язково виражена індивідуальність, своє­рідність таланту їх авторів” , – писав М.М.Пилинський [8, с.78] на початку 80-х рр., говорячи про епістолярний доробок митців ХІХ століття й оминаючи „трансформацію, перехід до інших жанрових форм” епі­столярного жанру в сталінський період [7, с.59], роз’їдання іржею русифікації мовної чарівності [ 3, с.27 ] з часу панування в Україні радянської влади. Руйнувалась нація, винищувались духовні скарби народу: побут, історія, людська психіка; і єдиною зброєю проти цього постало слово, невгасиме полум’я – мова, письменницька, ав­торська, митецька, мова поезії, щоденників, листів, з яких перед нами постає справжній, неприкрашений світ творчої дійсності – на­півзруйнований, несправедливий, але – живий, бо саме тут продов­жують своє життя, зникають старі й утворюються нові слова. Про це свідчать листи письменників І пол. ХХ ст., дослі­дження яких дає можливість ширше пізнати особливості мови цього періоду. Винятковий інтерес у цьому плані становлять оди­ниці мовленнєвого етикету.

У лінгвістиці проблема мовленнєвого етикету знайшла відобра­ження у працях російських мовознавців – В.Є.Гольдіна, А.О.Глінки, Н.І.Формановської, А.О.Акішиної, Н.І.Бєлунової, Л.П.Крисіна, Л.П.Ри­жової та ін., українських дослідни­ків – Є.С.Отіна, К.В.Ленець, Л.М.Полюги, О.М.Миронюк, О.Ф.Теслі, М.Г.Стельмаховича, Є.Д.Чак, М.П.Білоус, С.К.Богдан, Т.І.Панько, О.М.Мацько, Е.С.Вєтрової та ін. Найвиразніше питання мовленнє­вого етикету розкрите на матеріалі розмовного мовлення, фольклорно-пісенного, дипломатичного, художнього. Отже, враховуючи недо­статність висвітлення проблеми мовленнєвого етикету на матеріалі епістолярію, відсутність досліджень, присвячених різноаспектному аналізу формул прихильності й прощання на матеріалі листів пись­менників радянського періоду, у запропонованій статті робиться спроба проаналізувати мовно-етикетні одиниці на позначення про­щання й прихильності в епістолярію авторів І пол. ХХ ст. Матеріалом для дослідження послугували етикетні формули з листів І.Багряного, С.Васильченка, О.Довженка, М.Куліша, О.Ольжича, В.Симоненка, П.Тичини, М.Хвильового, В.Сосюри.

У листах письменників ХХ ст. переважна більшість формул прощання є традиційною. Основу їх складають слова: (ну) всього доброго, будь (-те) здоров (-ий, -а, -і), цілую, обіймаю, тисну, бу­вай (-те), прощавай (-те), до побачення. Інтимно-товариська то­нальність притаманна листам з прощальними формулами, де клю­човим компонентом виступає прийменниково-іменна конструкція до побачення з поширювачами типу прикметників (скорого) та ча­сток (ну) – епістолярій М.Хвильового та М.Куліша; прощай (-те), прощавай (-те), що є носієм високої тональності і використову­ється в основному в ситуаціях, коли розлука комунікантів нетривка, але часто повторювальна ( листи П.Тичини до брата, С.Васильченка до дружини); бувай (-те) – листи М.Куліша та П.Тичини до това­ришів, В.Симоненка до дружини: Ну, Жане, до скорого побачення (Куліш до І.Дніпровського, с.529); До побачення (Хвильовий до М. Зе­рова, с.842); Поки прощавай (Тичина до Є.Г.Тичини, с. 10); Проща­вай ( Васильченко до дружини, с.358);Бувай (Симоненко до дружини, с.314). Письменники не обмежують себе тільки українськими етике­тними одиницями прощання, вживають іноді прощальні формули з інших мов, найчастіше з російської мови у листах до добре зна­йомих людей. Такі вирази зустрічаємо в епістолярію П.Тичини до Л.Папарук, В.Симоненка до дружини, І.Багряного до друга: Царапни лапками отвєт і с тєм до свіданіє (Тичина до дру­жини, с.154); Оцемціме! (Тичина до дружини, с.86); Гуд бай (Симо­ненко до дружини, с.345); Пока (Багряний до І.Воскобійника, с.242).

Найчастіше зустрічаються повні вислови побажального характеру, в яких колишня основа – функція побажання здоров’я, щастя, перейшла на другий план, передавши свою першорядність функції засобу прощання. Такі традиційні конструкції репрезенту­ють властиві українцям риси мовленнєвої поведінки: доброзичли­вість, щирість, сердечність, функціонують у листах до родичів, найближчих друзів, близьких по духу людей. Конструкції будь (-те) здоров (-ий, -а,-і), бувай (-те) здоров (-ий, -а, -і), (всього) (вам, тобі) доброго, на все добре , здоровлю, всього відзначаються по­важним, ґречним ставленням до просторового актанта, характерні для листів М.Куліша до І.Дніпровського, О.Корнєєвої; П.Тичини до родини, М.Могилянського, Л.Озерова, А.Іщука та ін.; О.Ольжича до ба­тька, С.Васильченка до дружини, П.Вороніна; О.Довженка до І.Соколянського; В.Симоненка до дружини. Додаткових експресивних відтінків надають формулам вислови, характерні для народнопоетичного мовлення: ну, на цьому, по цім: На цім слові бувайте здорові (Куліш до О.Корнєєвої, с.65); Бувайте веселі-здо­рові (Тичина до Л.Папарук, с.12); Щиро здоровлю!(Ольжич до Є.Онацького, с.348);Бувайте здорові (Васильченко до Вороніна,с.34); Будь здоров, мій друг (Довженко до І.Соколянського, с.325).

Епістолярій письменників ХХ ст. вирізняють такі засоби вира­ження прощання, як: 1) дієслова у наказовому способі ( у листах П.Тичини), для яких загалом характерним є виконування функції поради; дійсному способі, майбутньому та теперішньому часі: Живіть!( Тичина до А. Любченка, с.64); Зоставайтеся (Тичина до Є.Тичини); Ну, ще писатиму (Тичина до Є.Тичини, с.51); Люблю Вас, як і любив! Люблю! (Тичина до О.Білецького, с. 364); 2) частка + прислівник: Ну поки, головонько Лідочка, хлопчик-дівчинка (Ти­чина до дружини, с.108);3) займенник: Ну на все (Тичина до дру­жини, с.123). В основному адресатами таких послань є особи, з якими в автора листів склалися дружні робочі стосунки: видавці, редактори, колеги по роботі, помічники.

Піднесеністю й урочистістю вирізняються прощальні одиниці вітання, вітаю, для яких прощальна функція є вторинною, головна ж реалізується в інших ситуаціях спілкування (на початку листа). Висока тональність відзначає листи П.Тичини з формулою ві­тання: Вітання всім (Тичина до дружини, с.22); Вітання! (Тичина до М.Могилянського, с.60).Доброзичливе, привітне ставлення до адре­сата виражає в епістолярію І.Багряного одиниця вітаю, яка може поширюватись займенниками, частками, прислівниками: Тим часом вітаю Вас сердечно ще раз (Багряний до В.Біляїва, т.1, с.146).

Успішне завершення комунікативного акту внаслідок вияву доброзичливого ставлення до співрозмовника є метою прощальних висловів зі значенням „поцілунок”, „обійми”, „стискання”, за допо­могою яких здійснюється вербальний опис жесту, що є необхідним для завершення повноцінного спілкування. Високий ступінь емо­ційності характерний для прощальних конструкцій зі значенням „поцілунок”, які є властивими для інтимно-дружнього, родинно-побутового листування і відрізняються фамільярною тональністю. Найчастіше ця формула реалізується в листах у формі дієслова дійсного способу, теперішнього часу, першої особи, однини: Ці­лую, і ради нас бережи себе, Ба (Ольжич до батька, с.325).З поши­рювачами – займенниками ( тебе, Вас), прислівниками ( кріпко), час­тками ( ну, поки, іще ) ця одиниця виступає в епістолярію П.Тичини: Цілую тебе кріпко-кріпко, розумну мою голівоньку...(Тичина до дружини, с.312); Поки цілую кріпко (Тичина до Папарук, с.143); Іще раз цілую (Тичина до Папарук, с.153). Оригінальністю і тепло­тою привертають увагу мовно-етикетні формули прощання у лис­тах до коханої жінки, які являють собою конструкції-речення, що описують дію цілування руки, голівки тощо: Пальчики раз два три чотири п’ять, а тепер пучечки назад ізнову полічу їх – раз два три чотири п’ять – цілую (Тичина до дружини, с.113); А поки що голівку твою з русявенькими кісками тулю до свого се­рця, льон очок на голові перебираю, цілую безліч раз голівку в ушки, в очка, в устонька! (Тичина до дружини, с.231); Я тебе у ву­шко поцілую, хрящики на ушках усі пообгризаю. Цілую кріпко-кріпко... (Тичина до дружини, с.237). Надзвичайно виразними висту­пають прощальні мовно-етикетні формули з відсутньою дієслівною частиною, значення „поцілунок” реалізується за допомогою генде­рних речень й окличної інтонації: Лапку (Тичина до Папарук, с.157); Вашу голівку! (Тичина до дружини, с.31); Голівку-кучерявку, Лідо! Лідо! (Тичина до Папарук, с.160); Вашу лапку сюди! Ваше ушко (Тичина до Папарук, с.16).

Високим ступенем інтимності вирізняються етикетні формули в листах В.Симоненка, до складу яких входить розмовне дієслово цьомати та іменник поцілунок: Цьомаю тебе в праву ніздрю (Симоненко до М. Сома, с.321); Передаю кошик поцілунків (Симоненко до дружини, с.315).Справжнім коханням і зворушливістю сповнені його листи до дружини. Влучно підібрані етикетні формули майстерно вира­жають почуття закоханого чоловіка: ...цілую мою одну-єдину, мою дорогу Малюсю міліон разів. З голови до п’ят (Симоненко до дру­жини, с.305); Цілую твої пальчики, щоб вони скоріше взялися за ручку і написали мені хоч двоє слів (Симоненко до дружини, с.301).

Не можна не зачаруватися мелодійністю вдало підібраних слів у посланнях М.Куліша та О.Довженка до матерів, що випроміню­ють тонким ліризмом і почуттям великої синівської дяки та любові. Не звертаючи уваги на те, що листи писались у важкий для їх авторів час (нестача грошей, часу, бідність), сини-письменники вкла­дали в них своє серце, аби материнське залишалось спокійним: Ці­лую твої працьовиті руки і добре материнське серце (Куліш до матері, с.688); Низько кланяюсь Вам, моя рідна, і цілую Ваші руки, що такі прекрасні, незабутні паски випікали...(Довженко до матері, с.364).

Вираженням щирого і приязного ставлення до комуніканта є прощальні одиниці зі значенням „стискання” (руки). У листах М.Куліша до І.Дніпровського, І.Багряного до товариша П.Волиняка, М.Хвильового до А.Любченка, В.Симоненка до друзів використання при дієслові тиснути синонімів іменника рука (пра­виця, клешня, великий палець) з прикметниками (залізна, ро­буча, ніжна) підкреслює теплі, дружні стосунки актантів: Тисну правицю (Симоненко до А.Перепаді, с.307); Тисну залізні твої руки (Куліш до І.Дніпровського, с.546); Тисну клешні (Симоненко до О.Щербаня, с.346); Тисну Вашу робучу руку (Багряний до П.Волиняка, т.1, с.199); Тисніть великого пальця, як кажуть ні­мці! (Багряний до П.Волиняка, т.1, с.238); Ніжну тисну Вашу руку (Хвильовий до А.Любченка, с.882).

В епістолярію М.Куліша дієслово тиснути у складі етикетної формули на позначення прощання виступає і в значенні „обні­мати”: Тисну тебе в чавунних обіймах (Куліш до І.Дніпровського, с.520);Тисну так, що з тебе, мабуть, виллється ота вода (с.548); Тисну руки, груди твої, спину (с.539); Тисну тебе в спину номером другим з нової системи Анокинової (с.547). Сміливість у викорис­танні таких прощальних конструкцій пов’язана з тим, що з І.Дніпровським М.Куліш підтримував найтепліші стосунки. І.Дніпровський протягом усього життя, починаючи з Олешківської гімназії, де хлопці разом вчилися і працювали, залишався найкра­щим другом письменника, звідси і хвилювання один за одного, пік­лування та турбота, які виливались у листах.

Поняття прощальної формули неодривно пов’язане з обов’язковою, прийнятою одиницею, розташованою наприкінці ли­ста, – авторським підписом, формулою прихильності, яка додає останній штрих у вираженні доброзичливого ставлення до просто­рового комуніканта. Найчисленнішою групою автографів є та, мов­но-етикетні одиниці якої виражені одним підписом-ідентифікато­ром ( іменем, іменем по батькові, скороченням імені, прізвища, субстантивом). Такі підписи є характерними для листів до малозна­йомих осіб, з якими автор підтримував офіційні стосунки. Вони відзна­чаються офіційно-нейтральною тональністю, шаблонністю: Ми­кола Хвильовий (Хвильовий до М.Зерова, с.842); Ол.Довженко (Дов­женко до Ю.Тимошика, с.357); І.Б. (Багряний до Д.Андрієвського, т.1, с.110); О.К. (Ольжич до Є.Онацького. с.345).

Підпис, ускладнений формулою прихильності, є традиційним для українців способом вираження шанобливого ставлення, поваги, ґречності до адресата. Найпоширенішим типом ускладнення є за­йменниковий. В епістолярію письменників вживається займенник твій, якщо між комунікантами близькі товариські стосунки. Це бачимо в листах до ро­дичів і друзів. Особливою теплотою відзначаються автографи, до складу яких входить і зменшено-пестлива лексика, найменування-псевдоніми: Твій Павлусь (Тичина до Папарук, с.235); Твій Сашко (Довженко до І.Соколянського, с.329); Твій бобік (Ольжич до батько, с.322); Твій Мусій Копистка (Куліш до І.Дніпровського, с.658). Уживання за­йменника Ваш у листах до старших за віком адресатів, шанованих автором послання співбесідників, рідних, відзначається високою тональністю. Такі підписи відображають поважне пись­менницьке ставлення до свого адресата послання, можуть увираз­нюватись прислівниками щиро, завжди, займенником весь, на­йменуваннями-регулятивами: Щиро Ваш В.Сосюра (Сосюра до Кравченка, с.167); Завжди Ваш Іван Багряний (Багряний до Ф.Пігідо, т.2, с.17); Весь Ваш П.Тичина (Тичина до М.Могилянського, с.39); Ваш чоловіко-батько М.Куліш (Куліш до дружини, с.670).

Ефект приязного ставлення досягається в епістоля­рію митців
І половини ХХ ст. поширенням авторських підписів прийменниково-іменниковими конструкціями прихильно­сті: з пошаною (до Вас), з поважанням (до Вас), з повагою (до Вас), з любов’ю, з вдячністю, з привітом, з побажанням. У свою чергу ці формули прихильності поширюються означеннями: пра­вдивий, щирий, глибокий, найглибший, незмінний, товарись­кий, великий, найкращий, сердечний, комсомольський, кому­ністичний: З правдивою пошаною Др.Олег Кандиба (Ольжич до Є.Онацького, с.346); З щирою і найглибшою пошаною й привітом – ваш завжди Іван Багряний (Багряний до В.Русина, т.2, с.138); З великою любов’ю твій Сашко (Довженко до І.Соколянського, с.325); З сердечним привітом М.К. (Куліш до О.Корнєєвої, с.647); З товариським привітом П.Тичина (Тичина до В.Мисика, с.207). Уживання таких формул прихильності не обмежується одним ти­пом листування, це і листи до офіційних осіб, і добрих друзів, роз­ради життя – сім’ї.

Особливе місце в письменницькому епістолярію належить інди­відуально-авторським мовно-етикетним одиницям на позна­чення прихильності, через які автори послань намагались передати свій внутрішній стан – сум, тривогу, любов, радість тощо. Так, прочитавши: Ваш Павло, що сумує все чогось (Тичина до Па­парук, с.80) розуміємо, в якому стані перебував письменник під час написання листа, а етикетна одиниця Ваш Ваший Вашая Пушка (Тичина до Папарук, с.22) , в якій уживається присвійний займенник у трьох формах, дві з яких вигадані автором на зразок нестягнених прикметників і вживаються у чоловічому та жіночому родах, говорить про всевідданість закоханого чоловіка. Формула прихильності Босий, безгроший. Безбілетний (Тичина до Папарук, с.93) ніби робить висновок, виділяє найголовніше з вище­сказаного у листі: далеко від рідних людей, страшна матеріальна скрута. Мовно-етикетна одиниця Твій прочотнокнижник (Тичина до Папарук, с.237) говорить про важкий труд філолога, життя якого – читання: літери, рядки, сторінки, томи; аналіз, переклад, тео­рії...Особливо зворушливою виступає формула Ваш Павло Григо­рович, що двадцять один рік тому ще бідним студентом пере­йшов квартирантом до Вас у сивій шапці старій, у потертім пальті, але з піснями та з бандурою (Тичина до К.Папарук, с.169), яка розкриває нам завдяки своїй наповненості великий шлях стано­влення бідного, але веселого молодика у поважного культурного і політичного діяча, філолога, поета.

М’яким гумором і, безперечно, почуттям сильного кохання на­сичені листи до коханої дівчини, нареченої, дружини В.Симоненка. Про це говорять нам і формули прихильності: Твій чолов’яга Васи­льок (Симоненко до дружини, с.309); Твоя полтавська Галушка (Симоненко до нареченої, с.303); Твій Васисуалій де Сімон (Симо­ненко до дружини, с.315).

Не менш цікавими виступають індивідуально-авторські фор­мули прихильності М.Куліша у листах до свого найкращого друга з років навчання І.Дніпровського (Шевченка): Ваш Кляус-Август Халява (с.571); Твій неунивающий Кляус (с.563); Ваш Август Ки­рдяга, він же Кляус (дрррматург впослєдствії і Джек-потроши­тель театрів) (с.560). Такий підпис зберігся з часів навчання в Олешківській гімназії, де друзі разом займались виданням рукопи­сного журналу „Братина”, відповідно до законів якого І.Дніпровський був Жан, він же Генріх Кирдяга, а М.Куліш – Кляус і Август Халява.

Не залишають байдужими послання М.Куліша до дружини, пройняті невдачами початківця-письменника, студента і молодого недосвідченого чоловіка: Твій, замучений блощицями і взагалі сімейним життям муж (Куліш до дружини, с.660); Ваш, тепер без годинника, М.К. (Куліш до дружини, с.664), невдоволен­ням через те, що дружина писала російською: Ваш „он” (Куліш до дружини, с.668),а далі – прийняттям швидкого плину часу, приходу досвіду, старіння: Твій чоло-вік і старенький (с.668); Твій старий кавказець (с.669); Твій старик (с.667), щастям від виконання батьківської ролі: Ваш чоловіко-батько М.Куліш (с.670).

Цікава мовно-етикетна одиниця на позначення прихильності у листах О.Ольжича до батька О.Олеся: Твій бобік (Ольжич – батька, с.322). У перекладі з англійської bob 1)стригтися коротко; 2) шилінг (мінімальна грошова одиниця Англії), тому можливі такі варіанти тлума­чення: назва може свідчити про коротку зачіску, зроблену сином напередодні написання листа, або ж про скрутне грошове становище, в якому опинився син. Отже, навіть пись­менницькі автографи дають змогу говорити про почуття митців, внутрішні перестороги, страхи, бажання, стан.

В епістолярію письменників І половини ХХ ст. вдало завершу­ється просторово-віддалений діалог унаслідок використання авто­рами послань традиційних, індивідуальних та запозичених мовно-етикетних формул на позначення прощання й прихильності, які є своєрідним мірилом характеру взаємин адресата й адресанта, від­критою книгою їхніх душ.


Література

1. Акишина А.А., Формановская Н.И. Этикет русского письма. – М.: Рус. яз., 1981. – 199с.

2. Богдан С. Мовний етикет українців: традиції і сучасність. – К.: Рідна мова, 1998. – 475с.

3.Бортняк А. Репресований кличний відмінок // Урок Укр. – 2003. – №1. – С.27.

4. Вєтрова Е.С. Семантика і функціонально-комунікативний аспект етикетних одиниць в епістолярній спадщині українських письменників ХІХ ст.: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. – Донецьк, 2004. – 18с.

5. Гнатюк Р. Не „скидаймо” листи як на пейджер // Урок Укр. – 2005. – №5-6. – С.29-30.

6. Гольдин В.Е. Речь и этикет // Русская речь. – 1984. – №6. – С. 47-48.

7. Письменницький епістолярій в українському літературному процесі 20-50рр.ХХ ст. (В.Кузьменко – М.Кодак) // Слово і час. – 1999.- №2. – С.57-60.

8.Розцвітай же, слово! – К.: Рад. шк., 1983. – 327с.

9. Тесля О.Ф. Ваш лист // Укр. мова і літ. в шк. – 1977. – №3. – С. 80-82.

10. Формановская Н.И. Русский речевой этикет: лингвистический и методический аспекты. – М.: Рус. яз., 1982. – 124с.

ББК 81.41


Марина Беляева,

кандидат филологических наук, доцент,

докторант Ставропольского государственного университета


СООТНОШЕНИЕ РУССКО- И УКРАИНОЯЗЫЧНЫХ ФОРМАНТОВ В ФАМИЛЬЕКОНЕ КУБАНИ

Интерес исследования обращен к региональной ономастике, которая является проявлением народной культуры в языке.

В вопросе о существовании региональной культуры можно выделить две наметившиеся сегодня методологические позиции: признание региональной культуры как особого «варианта» национальной культуры и отрицание специфической формы культуры – региональной, подменяемой понятием «культура региона». Культура становится региональной, когда она продуцирует свой способ взаимоотношений человека и мира, связи между людьми, тип личности, систему ценностных ориентиров, формы духовной жизни и артефакты, сама начинает влиять на национальную культуру. Предлагают рассматривать региональную культуру как своеобразный вариант национальной культуры – наследующий ценностно-нормативное ядро последней, формы и способы жизни людей; адаптированный к условиям конкретной территории; создающий свой продуктивный вариант культуры, тесно связанный с национальной, но при этом отличающийся от нее. Для того чтобы сложилась региональная культура, «материнская» должна пройти несколько этапов [1]. Первый включает данное географическое пространство в поле освоения «материнской» культуры (ситуация «открытия» в той или иной степени характерна для многий регионов нашей страны, в том числе Юга России). Второй этап состоит в освоении новой родины переселенцами (освоение южнорусских земель казаками, украинцами, белорусами).

На этом этапе происходит физическое и символическое включение территории в состав России. «Физическое» - включение территории в административный состав русского государства – намного предшествует «символическому». «Символическое» – обретение смысла существования, связанного с местом жизни людей, с представлением о роли, которую призвана играть данная территория в судьбе страны, – проиходит позже, когда начинается активное освоение территории в ходе практической деятельности и осознание ее как «своей». Жители из разных областей страны, являясь носителями, с одной стороны, «материнской культуры», с другой – привнесенных в нее особенностей, связанных с местом прежнего проживания, стремятся адаптироваться к конкретным формам существования, однако в различных культурных формах (от одежды и жилища до языка и обрядности) сохраняются черты прежней жизни. На следующем этапе начинает осознаваться «связь с местом», выражающаяся в определенных способах хозяйствования, в организации социальной жизни. Вступая в межкультурную коммуникацию с коренными народами и переселенцами из других регионов, люди начинают осознавать свою идентичность как людей, живущих в данном пространстве. На этом этапе формы жизни еще несут особенные черты тех мест, из которых переселились люди. Этот этап можно рассматривать как переходный от культуры региона к региональной культуре. Четвертый этап отличается тем, что люди, живущие в конкретной территории, воспринимают ее как свою родину, происходит обретение "своего" региона, что имело место на Кубани, относящейся к территориям вторичного заселения.

Способом освоения культуры региона является изучение собственных имен разных типов. Язык способен выражать и закреплять локальную информацию в смыслах своих единиц, в частности личных имен и фамилий – исконных или заимствованных. Условия освоения территории Западной Кубани послужили почвой для появления миграционных имен и взаимовлияния онимических единиц в процессе кросс-культурных и языковых контактов этносов. Исторический фон, сложившиеся ареалы украинских фамилий, блок их формантов являются необходимой базой сопоставительного исследования двух языков, “скрестившихся” в ономастике Кубани.

Освоение Краснодарского края связано с тремя волнами украинцев – мигрантов. Второй период приходится на 90-е годы XVIII в. В 1796 году
32 тысячи казаков с Украины оказались в Краснодарском и 6 – в Ставропольском краях. Этническая ассимиляция началась на Кубани рано и оказалась значительной по причине отрыва украинцев от основной этнической территории. В связи с ликвидацией правительством Екатерины II запорожского казачества и созданием в Донецко-Приднестровском регионе поселений из русских и греков, удельный вес украинцев снизился здесь с 96,4 до 90, 8 %; при этом в южной части этого региона численность украинцев, напротив, возросла [2, с. 77]. К середине ХIХ в. на Северном Кавказе насчитывалось 408 тыс. украинцев (44 % населения). Численность их увеличивалась быстрыми темпами вплоть до 1926 года, при этом доля в населении региона уменьшалась. Если в 1897 г. на Северном Кавказе проживало 1271 тыс. украинцев, то к 1926 г. эта цифра равнялась 1939 тыс. человек, что составляло
28,2 % всех украинцев, проживающих в России. В 1926 г. 54,4 % украинцев (30,5 % населения Северного Кавказа) считали национальный язык родным. Ситуация изменилась с 1930 г. – времени введения обязательного образования на русском языке: в 12 раз уменьшилось количество украинцев, записанных или записавших себя русскими.

Специфика миграционных процессов, характерных для Кубани, четко прослеживается в истории заселения станицы Калининской (бывшей Поповической). По времени создания она является 38–ым, последним куренем, созданным в Запорожье в первой половине XVIII века. В период с 25 августа 1792 г. по 21 марта 1794 г. (проведение первой переписи населения в Черномории) на Кубань прибыл 501 человек, в том числе 173 души женского пола. В г. Тамани осенью
1792 г. поповичевцы построили курень (казарму). Место нового поселения, отведенное жителям Поповического куреня по жребию («за пять верст от урочища Сагы»), оказалось неудачным из-за постоянных набегов закубанских горцев. В 1801 г. население куреня насчитывало 671 человек, на 170 больше, чем в 1799 году. После переселения в более безопасные места летом 1807 года стала особенно заметна убыль населения от войн, набегов соседей, нездорового климата. В августе 1809 г. в Поповический курень были централизованно переселены жители села Алтиновки Кролевецкого повета (уезда) Черниговской губернии, до конца года – из двух селений Лубенского повета Полтавской области, из сел Ерковец, Шершневки.

Известно, что Черноморское казачье войско дважды пополнялось малороссийскими казаками, в том числе выходцами из различных селений Полтавской и Черниговской губерний (1809 - 1811гг.). 9 июля 1810 г. из Полтавской губернии с партией старейшины Степана Сухенко прибыло более 190 человек. 6 августа 1809 г. из с. Ермакова Миргородского повета той же губернии - 45 душ. 15 августа 1810 г. из г. Лехвицы Полтавской губернии приехали семьи казаков с партией Артема Белозуба; 24 августа – из селения Сосновки Переяславского повета. Последняя партия, как и первая, проследовала из села Алтиновки Кролевецкого повета Черниговской губернии; семья старейшины партии – Василия Трофимовича Белоконя – состояла из 29 человек. Всего в Поповическом куренном селении оказалось 1785 человек, в том числе 836 женщин [4].

В связи с тем, что население Черномории продолжало убывать, 18 апреля 1820 г. был издан Указ о переселении до 25 тыс. душ мужского пола из казаков-охотников Полтавской и Черниговской губерний. На 1 июля 1821 г. в Поповическом куренном селении уже проживало 1685 жителей, планировалось подселить еще 94 человека. Осенью и зимой 1821 г. прибыло две трети переселенцев, а за четыре года – еще одна треть. Зимой 1821 – 1822гг. курень оказался перенаселен. 16 сентября 1821 г. здесь было расселено 30 семей (199 душ), приведенных из Зеньковского повета Полтавской губернии Алексеем Смелянским, 19 сентября – 24 семьи (133 души) из Гадяцкого повета той же губернии со старейшиной Иваном Рудем, 23 сентября – 26 семей (114 душ) из Переяславского повета с Иваном Каменским, 28 числа того же месяца – 33 семьи (196 душ) из Миргородского повета с Тимофеем Рубаном, 29 сентября – 36 семей (233 души) из Хорольского повета, возглавляемые Николаем Колонкой, 30 сентября – 27 семей (170 душ) из Зеньковского повета со старейшиной Павлом Мароховцом. В октябре приток иногородних оказался столь же велик. Так, 1 октября поступило 29 семей (169 душ) из города Кобыляки, 3 числа – 37 семей
(202 чел.) из Лохвицкого повета во главе с Матвеем Даладаном, 5 октября – 22 семьи (135 душ) из Хорольского повета, возглавляемые Сергеем Хоменко, 13 октября – 30 семей (149 душ) из Пирятинского повета со старейшиной Андреем Мартыненко, 31октября – 30 семей (215 душ) из Переяславского повета с Федором Барвицким и 28 семей (179 душ) из Королевецкого повета (уезда) Черниговской губернии под началом Леонтия Кузьменко. В ноябре поступило 2 партии переселенцев: 5 числа – 38 семей (228 чел.) из Сосницкого повета Черниговской губернии, 7 ноября -29 семей (199 человек) из Миргородского повета Полтавской губернии со старейшиной Ефимом Бахтером. Таким образом, население Поповичевского куренного селения за полтора месяца увеличилось в два раза [5].

Тяжелые и непривычные для новоселов условия жизни привели к высокой смертности населения. В результате на постоянном месте жительства в Поповическом курене оказалось 103 человека. С 1 июня 1842 г. курень получил статус станицы.

После отмены крепостного права здесь появились «иногородние» - безземельные крестьяне из других губерний – 20 душ в самой станице и 7 – на хуторах. К этому времени в станице насчитывалось 1933 жителя, на хуторах – 691 человек [6, л. 162 - 163]. К 1914 году численность казаков составляла 7 574, иногородних – 1507 человек.

Общность с родом или семейством подчеркивается славянской этнокультурной традицией в трактовке латинского familia. Этническая маркированность проявляется в таких словообразовательных частностях, как приоритет того или иного способа и (или) средств словопроизводства. Относясь к языку как к тезаурусу, морфодеривационные модели которого обладают долей национальной специфики, мы вводим в исследовательский аппарат понятие “этномаркирующий аффикс” для обозначения типичных для ономастической системы (ядерных, системообразующих, продуктивных, “узнаваемых”) словообразовательных формантов. Для русского языка типовыми фамилиеобразующими суффиксами являются –ов // -ев, реже – -ин // -ын. В современном украинском языке к высокочастотным принадлежат -ук, (- ‘ук) – 16, 57 %; - енк(о) – 12, 06%; -ак, (-‘ак), - чак – 9, 82 %; -ик (-ник) – 7, 55 %; -к(о) – 7, 30 %, -ович, -евич – 6, 10 % [7, с. 16]. Таким образом, в качестве этномаркирующих русскоязычных фамилиеобразущих формантов выступают -ов (-ев), -ин (-ын); украиноязычных – -енк(о), -к(о), -ук (-юк).

Анализ морфодеривационнной структуры 1030 фамилий из "Словаря современных русских фамилий" [8] выявил следующие индексы русскоязычности (Р) и украиноязычности (У) онимов, иными словами, соотношение (прямое и обратное) количества русско- и украиноязычных фамилиеобразущих формантов:

Р : У = 997 : 34 = 29, 32 Р

У : Р = 34 : 997 = 0, 034 У

Данный показатель принадлежит к стохастическим, варьируя в зависимости от инициалей онимов, однако дает представление о соотношении этномаркирующих аффиксов в русском языке и может быть принят за условную точку сопоставления.

Результаты соприкосновения русской и украинской ономастических систем на территории региона продемонстрируем на примере фамилий жителей ст. Калининской. Для Поповического куренного селения в 1794 году этномаркирующие индексы составляли: Р : У = 6 : 79 = 0, 08 Р; У : Р = 79 : 6 = 13, 17 У. Это означает, что в этот период количество фамилий с украиноязычными формантами более чем в 13 раз превышало количество фамилий с русскоязычными аффиксами. Позднее в станице Поповической (1865 – 1870 гг.) индексы изменились: Р : У = 34 : 89 = 0, 38 Р; У : Р = 89 : 34 = 2, 62 У; в 1900 году показатели равнялись: Р : У = 32 : 83 = 0, 39 Р; У : Р = 83 : 32 = 2, 59 У. В 1925г соотношение этномаркирующих аффиксов фамилий жителей ст. Калининской таково: Р : У = 89 : 91 = 0, 98 Р; У : Р = 91 : 89 = 1, 02 У. В 2000 году - Р : У = 49: 19 = 2, 05 Р; У : Р = 19 : 49 =0, 66 У; в 2005 – Р : У = 1314 : 559 = 2, 35 Р; У : Р = 559 : 1314 = 0, 43 У. Индекс русскоязычности фамилий увеличился за 200 лет в 30, 9 раза.

В итоге динамика процентного соотношения русско- и украиноязычных этномаркирующих аффиксов по ст. Калининской (бывш. Поповической) в XVIII – XXI вв. выглядит следующим образом (табл. 1):

Табл. 1. – Динамика процентного соотношения русско- и

украиноязычных этномаркирующих аффиксов

Периоды

(гг.)


Индексы (%)

1794

1865 -

1870

1900

1925

2000

2005

Р

0, 076

0, 38

0, 39

0, 98

2, 05

2, 35

У

13, 16

2, 62

2, 59

1, 02

0, 66

0, 43


На основе анализа фамилий жителей городов и районообразующих населенных пунктов региона по современным источникам и архивным документам [9 – 14] были вычислены индексы русско- и украиноязычности фамилий. Динамика соотношения этномаркирующих аффиксов фамилий представлена в таблице 2.

Табл. 2. (а, б). - Динамика соотношения русско- и украиноязычных аффиксов в районных центрах региона (XVIII – XXI вв.)

Табл. 2а


Периоды

(гг.)

Индексы (%)




1900

1925-1950

1992

2000 -2005

А Р




1, 13

1, 42

2, 32




У




0, 89

0, 71

0, 43




П Р




1, 95

1, 78




2, 36

У

0, 59

0, 51

0, 56




0, 42

С Р

0, 71

0, 6

1, 15




2, 33

У

1, 4

1, 7

0, 87




0, 43

К Р

3, 86







2, 86 – 2, 96




У

0, 26







0, 35 – 0, 34




Т Р

0, 9

1, 83







2, 38

У

1, 11

0, 55







0, 42



Табл. 2б

Периоды

(гг.)


Станицы

1793

1865- 1880

1900

1925-1950

2000 -2005

Кл

Р

0,076

0,38

0, 39

0, 98

2, 05 – 2, 35

У

13, 16

2, 62

2, 59

1, 02

0, 66 - 0, 43

Пл

Р

0,13




3, 06




2, 73

У

13




0, 33




0, 37


Количественный анализ этномаркирующих аффиксов в фамилиях жителей региона в конце ХХ – начале ХХI вв. свидетельствует об относительно небольших расхождениях между индексами этномаркированности фамилий в обследованных населенных пунктах (см. табл. 3).

Табл.3. - Динамика соотношения русско- и украиноязычных аффиксов в городах (3а) и районообразующих станицах (3 б)

региона (XX – XXI вв.)

Табл. 3а

Город


А

Р

А

У

К

Р

К

У

П

Р

П
У

С

Р

С

У

Т

Р

Т

У

Индекс

2, 39

0, 43

2,86 –2,96

0,35 –0,34

2, 36

0, 42

2, 33

0, 43

2, 39

0, 42


Табл. 3 б

Станицы

Кл

Пл

Индекс Р

2 , 05 – 2, 35

2, 73

У

0, 66 - 0, 43

0, 37


Средний показатель количества русскоязычных элементов в городах составляет 2, 46, украиноязычных – 0, 41; соответственно в станицах – 2, 47 и 0, 46. Следовательно, средние показатели по районообразующим населенным пунктам выглядят как 2, 46 Р и 0, 44 У. Очевидно, данные индексы могут быть расценены как инварианты соотношения русско– и украиноязычных элементов в современной языковой ситуации в регионе. В то же время сравнение полученных цифр с данными анализа словаря общерусских фамилий (Р : У = 997 : 34 = 29, 32 Р; У : Р = 34 : 997 = 0, 034 У) подтверждает мнение о специфическом характере регионального фамильекона. Индекс русскоязычности здесь в 11, 92 раза ниже условного общерусского; соответственно, индекс украиноязычности во столько же раз его превышает.

Итак, динамика этнокультурных процессов в регионе обнаруживает магистральные направления развития ономастических систем и их специфику. "Стартовые" позиции населенных пунктов в кросс-культурном движении различались уже в силу пополнения их преимущественно за счет русско- или украиноязычного населения. Так, первое превалирует в Крымске (где широко представлены неславянские этносы), а также в Приморско-Ахтарске, удаленном от путей миграций украинского населения и лишь впоследствии пополнившемся за счет казаков из отделенных станиц. Напротив, изначально украиноязычными оказываются станицы Поповическая и в особенности Полтавская. В то же время к началу XXI века пропорция этномаркированных фамилий близкородственных славянских языков изменилась настолько, что различия по отдельным районообразующим пунктам выглядят несущественными. При отсутствии значительных миграционных потоков русского населения в другие государства (в том числе на Украину) очевидно, что сейчас многое определяется типом связи языка с обществом: процесс огосударствления чаще всего выражается в стандартизации, затрагивающей и сферы языка. Несомненно, этому способствовала постановка этнических проблем в государственном масштабе и способы их разрешения (от русификации до украинизации 1930-хх гг. или от принудительных "перемещений" до призывов освоения территорий и т.п.).

Анализ морфодеривационной структуры повторяющихся фамилий был использован нами для выявления пропорций этноаффиксов в регионе. Так, 71 тип фамилий из проанализированных 1017 повторялся в фамилиях жителей Приморско-Ахтарска (2002 г.). Соотношение фамилий на -ов /-ев с фамилиями на -енко, -ко составило в первой десятке пропорцию 125 : 121 (1, 033 Р; 0, 97 У). 31 тип фамилий на -ов (456 ед.) противопоставлен 33 типам фамилий на - енко (474 ед.). По данным справочника АТС ст. Калининской за 2005 год, из 12 наиболее широко представленных фамилий 3 имеют суффикс -ов, 2 – -енко. Количество фамилий с ядерными этноаффиксами составило 267 из 407 частотных, а их соотношение – 139 : 128 (1, 086 Р; 0, 92 У). Столь незначительные различия в количестве фамилий с русско- и украиноязычными аффиксами свидетельствуют о сохранении следов украинского присутствия в фамильеконе западной части Краснодарского края, что, на наш взгляд, и составляет ономастическую специфику данного региона.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   24

Похожие:

Donetsk compartment of shevchenko scientific society донецький вісник iconDonetsk compartment of shevchenko scientific society донецький вісник
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка т. 5 – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2004. – с

Donetsk compartment of shevchenko scientific society донецький вісник iconDonetsk compartment of shevchenko scientific society донецький вісник
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка т. 8 – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2005. – с. 160

Donetsk compartment of shevchenko scientific society донецький вісник iconDonetsk compartment of shevchenko scientific society донецький вісник
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка т. 7 – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2005. – с. 264

Donetsk compartment of shevchenko scientific society донецький вісник iconDonetsk compartment of shevchenko scientific society донецький вісник
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка т. 15 Донецьк: Східний видавничий дім, Український культурологічний центр....

Donetsk compartment of shevchenko scientific society донецький вісник iconНаукове видання донецький вісник наукового товариства ім. Шевченка (Т. 24)
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка т. 24 – Донецьк: Український культурологічний центр, Східний видавничий дім....

Donetsk compartment of shevchenko scientific society донецький вісник iconЗбірник статей донецький вісник наукового товариства ім. Шевченка (Т. 19)
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. Т. 19 – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2007. – 132 с

Donetsk compartment of shevchenko scientific society донецький вісник iconЗакономірності сполучуваності прийменників
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. Т. 16 – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2007. – 240 с

Donetsk compartment of shevchenko scientific society донецький вісник iconScientific society affiliations

Donetsk compartment of shevchenko scientific society донецький вісник iconУкраїнський культурологічний центр, 2007
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. Т. 17 – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2007. – 280 с

Donetsk compartment of shevchenko scientific society донецький вісник iconУкраїнський культурологічний центр, 2007
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. Т. 18 – Донецьк: Східний видавничий дім, Донецьке відділення нтш – 2007....


Разместите кнопку на своём сайте:
lib.convdocs.org


База данных защищена авторским правом ©lib.convdocs.org 2012
обратиться к администрации
lib.convdocs.org
Главная страница