Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями»




НазваниеКонспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями»
страница14/15
Дата конвертации07.11.2012
Размер2.42 Mb.
ТипКонспект
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15
ТЕМА 9

ОРГАНІЗАЦІЯ НАУКОВОЇ РОБОТИ І ОСВІТИ В УКРАЇНІ


9.1 Роль освіти у системі економіки знань


Система освіти є важливим фактором розвитку економіки. Вплив результатів освіти на рівень ефективності праці та економічний потенціал має винятковий характер у зв’язку з переходом до інформаційного суспільства.

Формування інформаційного суспільства, його вплив на розвиток освіти в Україні залишається, з одного боку, доволі значним, а з іншого – недостатньо ефективним. Результати наукових розробок і практичних дій у цій царині не завжди збігаються з засадами реформування національного освітнього процесу, не досягнуто системної цілісності у формуванні якісного освітнього простору.

Останнім часом зросли компетентність і науково-теоретичний рівень досліджень з тематики, яка присвячена проблемам освіти в інформаційному суспільстві як місцю створення інтелектуального потенціалу, необхідного для створення знань. Свідченням цього є наукові публікації Вартанової Є, Винарика Л.С., Згуровського М.З., Колодюк А.В. та ін. Разом із тим із розширенням тематики досліджень виникає необхідність визначення адекватного рівня системи освіти рівню економічного розвитку в умовах формування інформаційного суспільства.

Зміни, які почалися в ХХ столітті і були викликані зростанням ролі інформації в суспільно-економічному житті – це не просто зміна форми, а трансформація, в результаті якої народжується зовсім нова цивілізація. Вона розрізняється власним уявленням про час, логікою, причинно-наслідковими зв’язками [62].

Згідно з А.Тоффлер і Х.Тоффлер аналіз людської історії дозволяє виділити три хвилі, які сформували сучасний світ. Сьогодні він розділений на три співіснуючі цивілізації: символом першої залишається плуг, другої - виробничий конвеєр, атрибутом третьої став комп’ютер. Перша цивілізація функціонує за рахунок використання навколишнього середовища й людської праці, друга базується на енергії і ресурсах капіталу. Основою третьої цивілізації є пошук і використання інформації [71].

Окремі фази змін принесли також зміни сприйняття процесу господарювання. Традиційне господарювання розумілося як формування відносин між капіталом, працею й землею або ж у сучасній версії - між капіталом, працею й середовищем перебування. Нова парадигма економіки зв’язана зі значно ширшою дефініцією, що охоплює капітал, працю, інформацію й середовище перебування, з акцентом на зниженні ролі грошово-речового капіталу, фізичної праці й природних ресурсів на користь знань і інформації.

Перехід від побудованої на силі промислової цивілізації другої хвилі до цивілізації третьої хвилі, що базується на інтелектуальних ресурсах економіки, поки що не завершено навіть у найбільш розвинених країнах світу.

Хвиля промислової революції, яку А. і X. Тоффлери називають другою хвилею, сформувала суспільство з масовим великомасштабним виробництвом. Виробництво ж, яке несе хвиля інформації й знань, переходить від одноманітних масових дій до стратегії сегментування ринку й коротких серій продукції. У цивілізації третьої хвилі інформація й знання стають універсальним субститутом сировини, праці й інших ресурсів. В остаточному підсумку багато завдань, які виконуються сьогодні в країнах з дешевою робочою силою, перейдуть до технологій, що використовують значний інформаційний і інтелектуальний капітал, і будуть виконуватися краще, швидше й дешевше. Зміни в такому форматі можуть, однак, призвести до розриву економічних зв’язків між багатими й бідними країнами.

Найбільш виразними ознаками створення інформаційної цивілізації або ширше – цивілізації знань – є:

  • зростання ролі науки та освіти; науку починають трактувати як надзвичайно ефективну виробничу діяльність, що полягає в генеруванні знань. Одночасно надається велике значення системі освіти як місцю створення інтелектуального потенціалу, необхідного для використання знань;

  • перетворення знань у виробничий ресурс: вони стають основним показником економічного розвитку й суспільного добробуту. Уміння відповідного використання цього ресурсу стає все більш істотним фактором конкурентної переваги в міжнародному масштабі;

  • розвиток інформаційних технологій (у тому числі інформаційних і телекомунікаційних), які стають необхідною складовою всіх інших технологій;

  • зміни у виробничій діяльності всіх секторів економіки. Традиційні сектори все ширше використовують робототехніку, автоматизацію й інформаційні технології у виробничих процесах та інших сферах діяльності, діаметрально змінюючи методи функціонування й структуру економіки.

Людський капітал стає найбільш значимим і ціноутворюючим фактором виробництва, починає виконувати роль головного ресурсу сучасної економіки, що, у свою чергу, підвищує його вартість. Знання є невичерпним багатством і можуть одночасно використатися багатьма споживачами без шкоди для їхньої кількості та якості. Навпаки, споживачі, що використовують знання, можуть одночасно збільшувати їх. Інформація й знання одночасно є й сировиною, і результатом праці.

Ускладнення структури економіки потребує більш розгалуженої структури освіти, змін технологій використання знань. Інноваційна діяльність, яка відіграє значну роль в становленні інформаційного суспільства, можлива тільки тоді, коли люди з освітою володіють особливими знаннями про особливі способи використання цих знань. За таких умов система освіти повинна бути адекватною рівню економічного розвитку.

Модернізація освіти стає джерелом перетворювальної енергії в усіх сферах суспільства. Скільки існує навчальний процес, стільки існують і технології в одержанні знань. Технологія навчання - системний метод створення, застосування й визначення всього процесу навчання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, що ставлять своїм завданням оптимізацію форм освіти. Поняття «технології у навчанні» виникло давно й стосується на сучасному етапі розвитку освіти всіх дисциплін у школі й вищих навчальних закладах.

Технології навчання:

1. Сучасні: технологія прямого викладання; технологія кооперативного навчання; технологія проблемного навчання.

2. Інноваційні: технологія особистісно-зорієнтованого навчання; технологія розвиваючого навчання; технологія інтерактивного навчання; технологія розвитку критичного мислення; інформаційні технологи навчання; технологія модульного навчання.

На сьогодні якість надання освітніх послуг розглядається як одна з найвагоміших цілей процесу модернізації системи освіти, як чинник, що визначає могутність і процвітання України. «Якість освіти є національним пріоритетом і передумовою національної безпеки держави, додержання міжнародних норм і вимог законодавства України щодо реалізації права громадян на освіту. На забезпечення якості освіти спрямовуються матеріальні, фінансові, кадрові та наукові ресурси суспільства і держави», — наголошується у «Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті» (2002 р.) [54].

Віднедавна якість освіти почали розглядати як один із найважливіших стратегічних ресурсів, у зв’язку з чим розгорнулася специфічна геополітична конкуренція за досягнення національними системами освіти найвищої якості. Формування інформаційного глобального простору пов’язано з необхідністю забезпечення державами високої якості освіти, без чого розвиток економіки в принципі неможливий. Акценти переносяться на підвищення освітнього рівня молоді, підготовки досвідчених, функціонально грамотних спеціалістів, здатних забезпечити конкурентоспроможність держави, її сталий економічний розвиток та політичну незалежність.

У поліпшенні якості освіти глибокої модернізації потребує організація навчального процесу. Результати досліджень вітчизняних учених свідчать, що впровадження інноваційних технологій навчання, насамперед особистісно-орієнтованого, диференційованого, розвивального, є підґрунтям до впровадження компетентнісного підходу.

Учені та практики одностайні у тому, що знаннєво-просвітницька парадигма освіти вже неефективна. По-перше, в умовах інформаційного суспільства знаннєве навчання поступово втрачає сенс. Величезний потік інформації, яка старіє швидше, ніж учень закінчує школу, вже неможливо вмістити до шкільної програми. По-друге, втрачає сенс необхідність перевантажувати пам’ять учнів додатковими знаннями. Потрібно вчити школярів знаходити їх і користуватися ними.

У 2006 році результатом плідної співпраці європейських країн стало запровадження Європейської довідкової системи ключових компетентностей, затвердженої Європейським парламентом як офіційний документ ЄС. Цим документом визначено сутність поняття «компетентність» та виокремлено найактуальніші для життя та професійної діяльності ключові компетентності.

Компетентнісний підхід на перше місце ставить не поінформованість учня, а вміння на основі знань вирішувати проблеми, які виникають у різних ситуаціях. Щоб навчитися цього, необхідно змінити технологію навчального процесу. Метод «запам’ятай і повтори» з готовою формулою варто замінити на метод пошуку, проектування, розв’язання життєвих ситуацій. Специфіка компетентнісного навчання полягає у тому, щоб готові знання не засвоювалися, а здобувалися; учень сам формулює поняття, необхідні для розв’язання завдання. Зрозуміло, що простою сумою знань і вмінь «скласти компетентну» людину не можна. Для цього у зміст освіти й організацію навчальної діяльності необхідно інтегрувати способи і досвід людської діяльності, власний досвід. Тому активнішою стає роль викладача, який виробляє власний інструментарій для розвитку і розкриття здібностей учнів. Прогресивна освітня спільнота ставить перед собою нове завдання — сформувати у молоді вміння вчитися.

У Національній доктрині розвитку освіти України в XXI столітті зазначається, що «освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності української держави на міжнародній арені, а якість освіти визначена пріоритетним напрямом державної політики в галузі освіти і є передумовою національної безпеки» [54]. Освіта відіграє визначальну роль у розв’язанні соціальних та економічних проблем України та побудові інформаційного суспільства, зокрема завдяки:

•   необхідності забезпечення високої якості освіти, яка визначається високим фактором та необхідною умовою успішного існування країни;

•   формуванню життєво важливих компетентностей, що забезпечує учню можливість орієнтуватись у сучасному суспільстві, інформаційному просторі, подальшому здобуванні освіти. Компетентнісно-орієнтований підхід до формування змісту освіти є новим концептуальним орієнтиром сучасної освіти;

•   формуванню у молоді навичок навчатись упродовж життя, тобто самостійно оволодівати інформацією, знанням. Освіта впродовж життя є унікальним механізмом виживання людини і людства в інформаційну епоху.

Таким чином, рівень загальної освіченості населення та якість підготовки вчителів прямо та опосередковано впливають на економічні показники країни. Якісна освіта розглядається сьогодні як один із індикаторів високого рівня життя та економічного зростання. Освітяни, які розуміють переваги сучасної економіки, використовують її досягнення, сьогодні створюють майбутнє нашої держави [39].


9.2 Специфіка розвитку вищої освіти в період глобалізації


Сучасний етап розвитку суспільства на зламі століть можна охарактеризувати протистоянням між “глобалізацією” і “антиглобалізацією” – явищами, які тією або іншою мірою торкаються всіх, без винятку, сфер людської діяльності. Нове видання The Collins English Dictionary (1998) вказує, що глобалізація – “це процес, що дозволяє фінансовим та інвестиційним ринкам працювати на міжнародній арені, значною мірою внаслідок скасування державного контролю і поліпшених комунікацій”, а також “процес, завдяки якому компанія “розширює свою діяльність в міжнародних рамках”. Таке визначення відображає орієнтоване на бізнес неоліберальне розуміння поняття глобалізації, яке найбільш часто вживається в англомовних країнах. Дієслову “глобалізувати” дається більш нейтральне визначення: “здійснювати або розповсюджувати по всьому світу”.

Але деякі дослідники розглядають глобалізацію як загрозу, нищівну силу, що невблаганно розповсюджується та руйнує традиційні соціальні процеси як національні, так і регіональні, місцеві, кардинально змінює природні й національні властивості того або іншого соціального об’єкта.

Глобалізація в соціологічному контексті дуже часто розглядається з точки зору осмислювання специфіки розвитку як міжнародного, так і локального (регіонального) масштабу. Особливий інтерес становлять чотири взаємопов’язаних аспекти прояву глобалізації: економічний, політичний, культурний і технологічний. Усі вони так або інакше впливають на розвиток і реструктуризацію одного з найважливіщих соціальних інститутів суспільства – системи вищої освіти, роль і значення якої зростає в період входження суспільства у постіндустріальний етап свого розвитку. Навколо освіти, особливо вищої, групуються багато ключових питань глобалізації: стратегія інтернаціоналізації; транснаціональна освіта; забезпечення міжнародної якості; підприємницькі підходи до функціонування освіти; регіональна і міжрегіональна співпраця; інформаційна і комунікаційна технології та віртуальні навчальні заклади; поява нових освітніх посередників – провайдерів освіти, проблеми рівноправності та доступності освіти і таке інше. При цьому необхідно зазначити, що система вищої освіти здатна впливати на глобалізацію, формуючи лінію майбутньої політики держави і регіону. Тому для розуміння особливостей взаємовпливу процесів глобалізації та системи вищої освіти необхідно розглянути спеціфику глобальних процесів у рамках нової моделі управління, реформування, реструктуризації та облаштування системи вищої освіти з точки зору нових вимог.

Економічний вимір соціальних процесів часто використовується як ключовий двигун глобалізації. Його прояви – потоки торгівлі та інвестицій, наявність специфічних товарів по всьому світу, багатонаціональне розміщення виробництва і ринків. Крім мобільності товарів, має місце зростання міжнародної торгівлі послугами (включаючи освіту). За оцінкою WTO, світовий ринок освіти становив в 1995 р. $ 27 млрд (дол. США) [57]. Передбачається, що в 2025 р. загальну кількість міжнародних студентів по всьому світу становитиме 4,9 млн [54].

Іншою тенденцією розвитку та одночасно і противагою вищої освіти з точки зору глобалізації стає поняття “економіка знань” як джерело багатства та інтелектуального капіталу. Теоретики, науковці в таких галузях науки, як освіта, соціологія і економіка визначають безліч чинників, що відрізняють економіку знань від економіки традиційних елементів багатства (землеволодіння, фінанси, фізичний труд). Деякі з цих чинників явно належать до освіти, особливо в конкурентному міжнародному навколишньому середовищі, яке на сучасному етапі характеризується насамперед пануванням інформаційних технологій. В економіці знань згідно з науковими дослідженнями наявний швидше достаток, ніж дефіцит ресурсів; знижується значення місцеположення і розмір підприємства; існує орієнтація на людські ресурси: ключовою формою капіталу є інтелектуальний капітал [2]. У рамках освіти економіка знань характеризується глобальним ринком із попитом на кваліфіковану робочу силу, яка підтримується міжнародним документом на відповідність кваліфікацій. Отже, освіта тому використовуватися і як послуга, що продається, і як цінна інтелектуальна власність.

Крім зростаючих темпів створення економічних інновацій, глобалізація характеризується зростанням наднаціональних організацій, які визначають політику держави та окремих соціальних груп, і структур, що діють в рамках, більш широких, ніж рамки окремих націй. Scholte [87] посилається на “транссвітове правління” з боку таких організацій і на “приватизоване управління” для позначення ролі неурядо­вих організацій, зацікавлених груп і консультаційних організацій, які можуть брати участь в формуванні та впровадженні політики і в розвиток регулюючих інструментів політичного впливу. У сфері освіти можна відмітити діяльність таких міжнародних організацій, як ЮНЕСКО і ОЕСР, таких груп, як Міжнародна мережа органів забезпечення якості у вищій освіті (ММОЗЯВО), профільованих професійних організацій і таких консультаційних організацій, як нещодавно приватизована Міжнародна спілка транснаціональної освіти (МСТО). Саме вони є посередниками, освітніми провайдерами стандартів глобальної, наднаціональної освітянської політики.

Глобалізація у сфері політики тісно пов’язана з піднесенням неолібералізму, який приховано був присутнім у практиці соціального управління більшості урядів англогомовного світу і деяких наднаціональних органів, таких, як Організація з міжнародної торгівлі (ОМТ), Світовий банк і Міжнародний валютний фонд (МВФ). Сучасна філософія соціального управління підтримує вільну торгівлю і дію ринкових механіз­мів, включаючи їх застосування до традиційних державних функцій, таких, як освіта, охорона здоров’я і енергозабезпечення. Така ситуація веде до усіченого державного фінансування суспільного сектора, маркетизації суспільних послуг, приватизації державного сектора та/або їх виставлення на аукціон для приватних посередників-провайдерів і усунення або скорочення регулюючих бар’єрів для вільної торгівлі [85]. Прихильники позиції неолібералізму доводять, що конкуренція приведе до поліпшення послуг, оскільки найбільш успішними виявляться провайдери, які здатні ефективніше працювати і задовольняти клієнтів. Неолібералізм часто супроводжується менеджеризмом – застосуванням таких методик управління бізнесом, як еталонне тестування і забезпечення якості, з тим щоб оцінювати і підвищувати ефективність функціонування і розвитку соціального об’єкта. Суспільні органи, які функціонують за ринковими або квазіринковими принципами, іноді згадуються як “гібридні організації”, які поєднують елементи як державних, так і приватних підприємств [84]. До цієї категорії входять і сучасні вищі заклади освіти.

Хоч неолібералізм стосовно системи вищої освіти найбільш властивий англомовним країнам, останніми роками багато інших країн істотно скоротили пряме фінансування освітніх закладів. Цю тенденцію можно сприйняти як частину послідовних реформ фінансування та управління як всією системою вищої освіти, так і окремими вищими навчальними закладами [89]. Існує декілька причин цієї тенденції, включаючи: фіскальний тиск на урядове фінансування і панування неоліберальної економічної філософії, в якій ринкова орієнтація і підхід “клієнт платить” застосовні до багатьох послуг [89].

Поряд з економічним розвитком глобалізація пов’язана з потоком культурних зразків та інформації про культурні події у всьому світі. Адже багато товарів і послуг, що продаються і розповсюджуються по всьому світу, тісно переплетені з культурним контекстом.

Будь-яка культура напряму пов’язана з вищою освітою. Наприклад, розширення транснаціональної освіти (ТНО) виводить на перший план проблеми взаємозв’язку між культурою, глобалізацією та вищою освітою, включаючи визнання значення глобальної педагогіки і вплив іноземних освітніх посередників-провайдерів на регіональну систему вищої освіти.

Величезне накопичення, обробка і майже миттєва передача інформації завдяки злиттю інформаційної та комунікаційної технологій – ключовий аспект глобалізації. Це життєздатна інфраструктура, яка містить час і простір й полегшує економіко-політико-культурний розвиток суспільства. Стосовно вищої освіти ці технології розглядаються як такі, що дають можливість скорочення витрат на студента завдяки переміщенню курсів і бібліотечних матеріалів в онлайнове середовищє. Ця стратегія також підвищує можливості для отримання транснаціональної освіти і можливості нових посередників надавати освіту, не вдаючись до традиційної інфраструктури із застарілим інструментарієм і до паперових бібліотек.

Інформаційно-комунікаційна технологія, пропонуючи додаткові альтернативи педагогічним стилям “крейда і ганчірка” або “мудрець на кафедрі”, які традиційно пов’язані з освітою, також впливає на споживання та використання новітніх освітніх технологій. Але при використанні та впровадженні подібних інформаційно-комунікаційних технологій залишаються відкритими питання регулювання і забезпечення якості онлайнової освіти.

Існуючий стан справ у системі вищої освіти в Україні

Вітчизняні вищі навчальні заклади зацікавлені як в отриманні прибутку (і, таким чином, у скороченні залежності від урядової підтримки, яка постійно знижується ), так і в затвердженні свого іміджу, специфіки підготовки фахівців свого профілю на міжнародній арені. На сьогоднішній день все частіше використовується термін “внз-підприємство”, який охоплює практично всі характеристики, властиві сьогоднішній вітчизняній вищій освіті. Поняття “підприємство” охоплює як економічні, так і наукові, академічні аспекти освітньої діяльності ВНЗ, виходячи з того, що ВНЗ функціонують, з одного боку, за традиційними законами, але з іншого – вимушені підлягають новим законам конкуренції та необхідності збереження та розвитку престижу, іміджу і прибутку навчального закладу.

Потрібно ясно розуміти, що підприємницький погляд на функціонування й розвиток системи вищої освіти є лише одним із багатьох мотивів, який пробуджує інтереси практично всіх внз до діяльності з урахуванням процесів глобалізації. Диференційовані академічні пошуки інтернаціоналізації навчальних планів, мобільність студентства і професорсько-викладацького складу, яка постійно підвищується, участь у допоміжних, суміжних із освітніми, програмах із надання різноманітних послуг — все це також належить до числа найважливіших проявів процесу глобалізації. Потрібно до того ж зазначити, що гроші, які отримують вищі навчальні заклади від підприємницької діяльності, дають можливість, виходячи з внутрішніх потреб ВНЗ, використовувати їх з метою укріплення і розвитку педагогічної, навчальної, дослідницької та матеріально-технічної інфраструктури закладу освіти.

Показовим прикладом взаємовпливу підприємницького підходу і глобалізації у вищій освіті є розвиток транснаціональної освіти. Саме в рамках такої освіти можна спостерігати особливості сучасного функціонування традиційних вищих навчальних закладів, їх дії на міжнародній арені в просторі ринку, в межах якого вищими закладами освіти реалізуються соціальні ролі приватних провайдерів освіти, про які говорилося вище. У ході впровадження глобальних інновацій у системі вищої освіти країнами-імпортерами освіти розробляється регулююче законодавство, яке охоплює питання захисту споживача освіти, захисту регіональних (місцевих) систем вищої освіти та забезпечення якості освіти, що імпортується. Країни-експортери освіти, як правило, створюють кодекси етичної практики у системі освіти та піклуються насамперед про репутацію своїх закладів освіти, оскільки вони працюють на міжнародній арені. ЮНЕСКО, неурядові та приватні міжнародні організації, такі, як Міжнародна спілка транснаціональної освіти, також дотримуються принципів ефективної практики транснаціональної освіти, які спрямовані на підвищення та збереження необхідного рівня якості освіти. Удосконалення, реформування, збільшення конкурентоспроможності вищих навчальних закладів відповідає парадигмі вищої освіти як підприємства, яке працює в глобальному конкуруючому просторі. Дійсно, вищий навчальний заклад, який надає транснаціональну освіту, стикається з такими ж проблемами управління, як і будь-яка мультинаціональна організація, включаючи врахування різних культурних очікувань, правові вимоги, ринкові можливості, фінансові проблеми і забезпечення якості.

У період глобалізації поняття “якості освіти” набуває особливого значення, тому що саме якість освіти є показником результативності глобальних інновацій. До поняття якості можна внести безліч чинників: це і ступінь задоволення особистістю результатами освіти, і кількість можливих різнорівневих освітніх пропозицій у регіоні та країні, і професіоналізм професорсько-викладацького складу тощо. Якість освіти охоплює не тільки змістовну частину вищої освіти, але й її структурні та організаційні характеристики.

Є декілька аспектів, що пов’язують глобалізацію із забезпеченням якості освіти:

· конкурентоспроможність держав на світовому ринку експорту освіти (і потреба України в “утриманні позицій на ринку” шляхом демонстрації ефективних механізмів забезпечення якості освіти);

· міжнародна мобільність робочої сили (і потреба в упевненості, що випускники вітчизняних внз можуть ефективно працювати всюди, в Україні або в інших країнах);

· бажаність подальшого розвитку угод з іншими країнами про взаємне визнання кваліфікацій (для того, щоб підтримати нашу освітню індустрію і надати можливості працевлаштування нашим випускникам в інших країнах або в іноземних фірмах, що працюють в Україні);

· збільшення кількості вітчизняних та іноземних студентів. Швидке зростання свідчить про необхідність запевнити студентів та інших споживачів освіти у відносно високій якості вищої освіти (цей аспект проблеми стає все більш важливим в Україні, оскільки наши вищі навчальні заклади залучають велику кількість платних вітчизняних і іноземних студентів, для яких вартість і якість диплому, освітньо-кваліфікаційного рівня є важливими інвестиціями).

Існує безліч стратегій подальшого розвитку і трансформації системи вищої освіти як відкритих для співтовариств вищих навчальних закладів, що діють в умовах глобалізації. Одна з них - критичне переусвідомленя ролі, права і відповідальності за прийняття управлінських рішень у ході впровадження реформ системи вищої освіти.


9.3 Критерії оцінювання знань студентів. Методичні рекомендації


Результати успішності, будучи важливим показником навчальної роботи не лише студен­та, а й усього вузу в цілому, нерідко залежать від суб'єктивного підходу до оцінки знань студентів окремими викладачами. Відхилення в оцінці результатів пізнавальної діяльності студентів іноді досягають великих значень. Так, експериментально показано, що 276 викладачів вузів одну і ту саму студентську роботу оцінили таким чином: 31% - поставили оцінку “незадовільно”, 65% - “задовільно”, 4% - “добре”.

Цей приклад показує, наскільки великий діапазон суб'єктивності при оцінці знань студентів, якщо ці оцінки ставляться лише на основі індивідуальних “нефіксованих” критеріїв, якими користуються викладачі вузів. Подібні явища спостерігаються у практиці роботи вузів, що і стало спонукальним моментом для розроблення критеріїв оцінок у масштабі всієї системи вищої освіти.

У більшості вузів використовуються укрупнені критерії оцінок знань студентів, які повинні відповідно деталізуватись щодо кожної вузівської дисципліни. Однак, укрупнені критерії неконкретні. Тривіальна інформація, що містить­ся у них, мало що дає викладачеві вузу і студенту. Відомо, що викладач вузу чітку знає, що повинен знати і вміти студент на "відмінно". Значно складніше оцінити його відповідь або роботу на "4" і "З".

За критерії оцінки слід брати кількість і зміст допущених студентами помилок у відповіді або роботі. Цей підхід до визначення оцінки не новий, на аналогічно-принциповій основі побудовані критерії оцінок зі шкільних предметів і оцінок результатів ряду спортивних виступів.

Безумовно, за даного підходу до оцінки мають місце елементи суб'єктивності, однак діапазон її впливу значно обмежений відповідними формалізованими нормативами.

Для вузівської дисципліни доцільно встановити як критерій оцінки знань, вмінь і навичок студентів відповідні характерні помилки і недоліки в усних відповідях і навчаль­них роботах. Далі слід розробити норми оцінок, тобто за яку кількість допущених помилок і недоліків ставиться певна оцінка.

Слід зазначити, що реалізація якісного поділу помилок і на цій основі встановлення норм оцінок для однієї і тієї самої дисципліни залежно від вузівської спеціальності повинна диференціюватись. Для тих спеціальностей, де дана дисципліна є основною або профілюючою, критерії норми оцінок повинні бути жорсткішими, зовсім неправомірно висувати однакові вимоги з хімії до студентів хімічних і економічних спеціальностей.

В основу критеріїв оцінок можна покласти класифікаційний поділ типових помилок, які допускають студенти в усних відповідях і при виконанні практичних робіт, на недоліки і грубі помилки. Потім встановлювались якісні норми оцінок залежно від кількості і співвідношення недоліків і грубих помилок у графічній роботі або усній відповіді студента.

У класифікації помилок слід виходити з того, то студент не засвоїв основні елементи теорії і практики навчальної дисципліни, це свідчить про органічні дефекти в його знаннях і вміннях.

До недоліків умовно належать помилки, що мають певною мірою другорядний характер. Допус­каючи їх, студент, однак, проявляє розуміння основного змісту понять, що вивчаються, а дефекти у його знаннях і вміннях незначні. На цій основі розробляється перелік типо­вих грубих помилок і недоліків, які допускаються студентами при вивченні тієї чи іншої дисципліни.

Застосування критеріїв і норм оцінок дає можливість впорядкувати і звести у певну систему рівень вимог, що висуваються при вивченні окремих дисциплін.

Методика і алгоритм розроблення і встановлення критеріїв і норм оцінок повинні відобра­жати такі організаційно-методичні комплекси:

- розроблення і встановлення узагальнених ознак кожної оцінки з дисципліни;

- опис, узагальнення і систематизація сукупності типових помилок, що допускають студенти з даної дисципліни;

- якісний поділ помилок на грубі і недоліки;

- систематизація помилок за окремими розділами і темами дисципліни:

- установлення норм оцінок залежно від кількості і різноманітного поєднання допуще­них студентами помилок;

- розроблення методичних вказівок щодо застосування встановлених критеріїв і норм оці­нок;

доведення до студентів установлених критеріїв і норм оцінок.

При розробленні критеріїв системи оцінювання якості навчання необхідно враховувати 3 основні компоненти:

1) рівень знань;

2) навички самостійної роботи;

3) вміння застосувати знання на практиці.

Рівень знань.

Слід брати до уваги:

- глибину і міцність знань;

- рівень мислення;

- уміння синтезувати знання за окремими темами;

- уміння складати розгорнутий план відповіді;

- давати точні формулювання;

- правильно користуватись понятійним апаратом;

- культуру відповіді (грамотність, логічність і послідовність викладу);

- виконання навичок і прийоми виконання практичних завдань.

Навички самостійної роботи.

1. Навички пошуку необхідної літератури;

2. Орієнтація в потоці інформації з обраної спеціальності;

3. Навички ведення записів (складання простого і розгорнутого плану, конспекту, реферату, виступу, а також навички науково-пошукової роботи.

Уміння застосувати знання на практиці.

- реалізація на практичних, семінарських заняттях;

- виконання індивідуальних завдань під час проходження практики.

Ці рекомендації допоможуть викладачам розробити уніфіковані критерії оцінок з усіх дисциплін [56].
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15

Похожие:

Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» iconКонспект лекцій з дисципліни „ Управління інноваційним розвитком” для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 050100 „Маркетинг”
Конспект лекцій з дисципліни „Управління інноваційним розвитком” / Укладачі: С. М. Ілляшенко, О. А. Біловодська. – Суми: Вид-во СумДУ,...

Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» iconКонспект лекцій з дисципліни «економіка підприємства» (для спеціальності 050107 «Економіка підприємства», 050201 «Менеджмент організацій»)
На підприємстві зосереджені найбільше кваліфіковані кадри, тут вирішуються питання ощадливої витрати ресурсів, застосування високопродуктивної...

Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» iconКонспект лекцій з дисципліни „Радіоекологія” для студентів спеціальності 040106 „Екологія, охорона навколишнього середовища та
Конспект лекцій з дисципліни „Радіоекологія” / укладач Р. А. Васькін. – Суми: Сумський державний університет, 2010. – 115 с

Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» iconКонспект лекцій з курсу «Економіка підприємств електротранспорту»
Економіка підприємств електротранспорту: Конспект лекцій для студентів 4-5 курсів денної І заочної форм навчання спеціальностей 092202...

Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» iconКонспект лекцій з дисципліни «Прогнозування соціально-економічних процесів»
«Економічна кібернетика» галузі знань 0305 «Економіка І підприємництво», які розроблені Науково-методичною комісією з галузі «Економіка...

Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» iconКонспект лекцій з курсу «управління якістю»
Менеджмент якості являється спеціалізованим видом управлінської діяльності. До таких спеціалізованих видів управлінської діяльності...

Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» iconКонспект лекцій до вивчення дисципліни «Будівельна техніка»
Конспект лекцій до вивчення дисципліни "Будівельна техніка" (для студентів рівня підготовки «Бакалавр» напряму підготовки 0921 «Будівництво»)...

Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» icon1. Предмет, методи І завдання дисципліни «Управління трудовим потенціалом» (Об'єкт, предмет І методи управління трудовим потенціалом. Завдання І структура дисципліни)
Базові курси: Політекономія, Правознавство, Управління персоналом, Мікроекономіка, Макроекономіка, Економіка праці І соціально-трудові...

Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» iconКонспект лекцій з дисципліни охорона праці навчальний посібник
С. С. Козлов. Конспект лекцій з дисципліни „ Охорона праці ”. Навчальний посібник. Київ: нтуу „кпі”. 2007. – 79 с

Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» iconВ. В. Жван Конспект лекцій з курсу «ціноутворення у будівництві»
Конспект лекцій з курсу «Ціноутворення у будівництві» (для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня: бакалавр денної І заочної форм...


Разместите кнопку на своём сайте:
lib.convdocs.org


База данных защищена авторским правом ©lib.convdocs.org 2012
обратиться к администрации
lib.convdocs.org
Главная страница