Місто мого дитинства” 4 клас




НазваниеМісто мого дитинства” 4 клас
страница1/4
Дата конвертации14.04.2013
Размер0.51 Mb.
ТипДокументы
  1   2   3   4


Комунальний заклад освіти

«Середня загальноосвітня школа № 97 імені П.І. Шкідченка»

Дніпропетровської міської ради


МЕТОДИЧНИЙ МАТЕРІАЛ

ДО КУРСУ

МІСТО МОГО ДИТИНСТВА”

4 КЛАС


(З досвіду роботи вчителя початкових класів

Коновалової Лідії Миколаївни)





м. Дніпропетровськ

2012р.


Посібник містить матеріал, який може бути використаний на уроках і в позакласній роботі для знайомства учнів з історією виникнення і розвитку нашого міста, його визначними місцями. У ньому розповідається про архітекторів, письменників, художників, музикантів, відомих людей Катеринослава –Дніпропетровська, про захисників нашого міста у роки Великої Вітчизняної війни.

Посібник розрахований на вчителів початкових класів.


Укладач Коновалова Л.М.


Книжкова веселка


Дитячі письменники у Дніпропеторовську

Дитячу літературу Придніпров’я започатковано 1885 – 1886 р., коли поет Іван Манжура написав свої перші поеми-казки „Трьомсин-богатир” та „Іван Голик”, що у подальшому стали хрестоматійними.

Одночасно з Іваном Манжурою жив і працював Андріян Кащенко, котрому судилося стати першим українським письменником Придніпров’я, бо його „Жар-птиця” стала першою українською книжкою, що вийшла друком 1883 року у нашому краї.

То ж і не дивно, що саме цими іменами – Івана Манжури, Андріяна Кащенка та ще Василя Корнієнка і відкривається антологія творів письменників, які писали для дітей, – „Веселки ріднокраю”. У ній уперше за більш ніж століття зібрано разом і видруковано вибрані твори авторів, чиє життя пов’язане з дитячою літературою Придніпров’я, – від 1885 р. по сьогодні.


Григорій Бідняк

Григорій Прокопович Бідняк народився 21 березня 1933 року в м. Марганці Дніпропетровської області в сім’ї гірника. Після закінчення середньої школи №7 працював піонервожатим, вихователем у фабрично-заводському училищі. Навчався у Львівському поліграфічному інституті. Трудився в Марганецькій та Бердянській друкарнях.

З 1977 року живе і працює в Дніпропетровську директором друкарні. Закінчив історичний факультет Дніпропетровського університету. Нині – директор видавничо-поліграфічного підприємства „Дніпро”

Поезії пише з дитячих років. Виступає як у жанрі лірики, так і сатири та гумору. Активно друкується в журналах, колективних збірках та періодичних виданнях. Сатирична збірка вийшла двомовною – у перекладі російською мовою.

Автор поетичних книжок „Слово для спраглих”, „Сатиричний вернісаж”, „Вуздечка для Пегаса”, „З Україною в серці”, „Шахтарчата”, „Весна-джерелиця”, „В стражданні та любові”, „Літечко”.

Член спілки письменників України.


Григорій Гарченко

Народився 1949 року в селі Багатому Новомосковського району на Дніпропетровщині. Закінчив Літературний інститут ім. О.М. Горького. Автор кількох книг сатири та гумору. Твори для дітей друкувалися в обласній та республіканській періодиці, у колективних збірниках „Перченя”(1976) і „Котигорошкове поле”(1989).


Сторінки щоденника

Взяв щоденник класний керівник

і пита здивовано у Гриця:

Поясни, куди це аркуш зник,

Де стояла вчора одиниця?

А хлопчина зна, що нагрішив,

І відводить очі винувато:

– Я той аркуш дома залишив–

Хай на нім поставить підпис тато.


Хто кого?

Бабуся лає Петруся:

В пилюці нова кепка вся!

Штанці порвав та знову так ,

Неначе ти ганяв собак…

А Петя каже: – Не вгадали .

Вони мене якраз ганяли.


Зінаїда Грієва

Грієва Зінаїда Миколаївна народилася 14 вересня 1924 року у Кіровограді. На початку Великої Вітчизняної війни була евакуйована в м. Сергач (Горьківська область, Росія). По закінченню війни ненадовго повернулася на батьківщину, працювала спочатку секретарем-машиністкою інтендантського управління Одеського військового округу, а згодом – секретарем-стенографісткою виробничо-територіального управління Міністерства Землеробства Латвії.

Двічі посідала перше місце в конкурсах "Краще оповідання", лауреат премій ім. О.Крилова, ім. О.Сосюри, В.Підмогильного (2011).

Протягом десяти років була позаштатним автором журналу "Дошкільне виховання" (Москва).

Пише українською і російською мовами для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку.

Співавтор збірника "Книжкова веселка: Дитячі письменники рідного краю" (2009, Дніпропетровськ).

Автор книг "Про маленького бичка" (1974, Київ), "Новосели" (1977, Київ), "Іринчин сон" (1980, Київ), "Дудочка" (1980, Київ), "Белый барашек" (1981, Київ), "Найди свою радугу" (1983, Дніпропетровськ), "Настоящий друг" (1992, Київ), "Разумная мышка" (1995, Київ), "Цуценятко та Півник" (1998, Дніпропетровськ), "Мандрівники" (1999, Дніпропетровськ), "Сказки" (2000, Дніпропетровськ), "Розумниця Мишка" (2000, Ростов-на-Дону), "Мои солнышки" (2000, Дніпропетровськ), "Зайкины проказы" (2001, Дніпропетровськ), "Забавні малюки" (2002, Дніпропетровськ), "Сказка про муравья Пантелея" (2002, Дніпропетровськ), "Чому у Жирафа довга шия" (2002, Дніпропетровськ), "Мы – грибочки – леса сыны и дочки" (2004, Дніпропетровськ), "Впертий домовичок" (2004, Дніпропетровськ), "Мои солнышки-2" (2004, Дніпропетровськ), "Про секрет" (2004, Дніпропетровськ), "Белый барашек" (2005, Дніпропетровськ), "Хрустальное зеркальце" (2005, Дніпропетровськ), "Кто в корзинке? " (2005, Дніпропетровськ), "Умная мышка" (2005, Ростов-на-Дону), "Приключения горшечника" (2006, Дніпропетровськ), "Лесная сказка" (2006, Дніпропетровськ), "Близнюки" (2007, Дніпропетровськ), "Дніпряночка" (2007, Дніпропетровськ).

Лідія Заєць

Лідія Петрівна Заєць народилася 9 квітня 1921 р. в м. Катеринославі, в родині робітника. У 1944 р. закінчила медичний інститут, а в 1957 р. – Літературний інститут ім. О.М. Горького в Москві. До цього часу працює лікарем. Учасниця Вітчизняної війни.

Друкується з 1941р. в газетах, журналах, альманахах.

Лідія Заєць – автор книг „Мы ещё не ходим в школу”(1956), „Первый звонок” (1961), „ Мамины помощники”(1964), „Сердце на ладони” (1991р.)

Член секції дитячої та юнацької літератури при Дніпропетровській письменницькій організації.

Подснежник

На лесной проталинке,

Где следы медвежьи,

Показался маленький

Голубой подснежник.

Осмотрел всё вокруг

Любопытным взглядом,

Распрямился, и вдруг

Вся полянка разом

Запестрела сквозь снег

Ярко-синим ситцем…

Он на платье Весне

Очень пригодится.


На полянке

На полянке на весенней

Нынче радость и веселье:

Пробудились колокольчики

И раскрыли граммофончики,

И, расправив шире плечики,

В пляс пустилися кузнечики.

Ну, а бабочки-капустницы,-

Танцевать они искусницы!-

Над полянкой, над цветочками!..

И один лишь колокольчик

Не раскрыл свой граммофончик,

Я раскрыть его хотел,

А он… вспорхнул и улетел!


Олесь Гончар




Олесь (Олександр) Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 р. в робітничій сім’ї із села Ломівка (нині в межах м. Дніпропетровська), пізніше виховувався у батьків його матері в Слободі Сухій Кобеляцького району Полтавської області.

З 1938р. О. Гончар – студент філологічного факультету Харківського університету. В 1941 р. добровольцем пішов на фронт. Нагороджений орденами Слави 3-го ст., Червоної Зірки, трьома медалями „За відвагу” та іншими медалями.

Після демобілізації закінчив Дніпропетровський університет (1946), був асистентом кафедри української літератури Дніпропетровського університету. У 1959 – 1966 рр. – голова Правління СПУ, з 1966 до 1969 р. – перший секретар, з 1969 р. – голова правління Спілки письменників України.

Перші новели та оповідання були надруковані у 1938 р. О. Гончар – автор роману-трилогії „Прапороносці”: „Альпи”, „ Голубий Дунай”, „Злата Прага”. Згодом виходять повісті – „Земля гуде” (1947р.), „Микита Братусь” (1951), „Щоб світився вогник” (1955), „Бригантина”(1973), романи – „Таврія” (1952), „Перекоп” (1957), „Людина і зброя”(1960), „Тронка”(1963), „Собор”(1968), „Циклон” (1970), „Берег любові” (1976), „Твоя зоря”(1980), збірки оповідань.

Окремими виданнями вийшли книги для дітей – „Дорога за хмари”, „Ілонка”, „Хто кого водив”, „ Романові яблука”.

Олесь Гончар – лауреат Ленінської, трьох державних премій, Державної премії УРСР ім.Т.Г. Шевченка. Відзначений золотою медаллю ім. О.О.Фадєєва, премією ім.С.К. Неймана (Чехословакія). Член спілки письменників України. Помер 1995.


Юрій Корецький

Юрій Володимирович Корецький народився 24 серпня 1911 р. в м. Дніпропетровську (Катеринославі) у сім’ї професора-юриста. 1916 р. родина Корецьких переїжджає до Харкова, де Юрій закінчує середню школу. Закінчивши Харківський інститут профосвіти, Ю.Корецький учився в аспірантурі Харківського педінституту.

З 1930 р. і до днів війни він працював у редакціях газет „Комуніст” та „Соціалістична Харківщина”.

Писати вірші і друкуватися Ю. Корецький почав рано. Перший вірш був надрукований, коли хлопцеві минуло одинадцять років. Двадцятитрьохлітнім юнаком він опублікував у Дитвидаві свою першу віршовану книжку „Ми ще повернемось”, 1935 р. там же вийшла друга збірка поезій – „Плем’я відважних”. Книжка „Пісня морів” написана для дітей молодших класів.

19 вересня 1941 р. журналіст і літературознавець Юрій Корецький загинув у боях за Київ.

Належав до Спілки письменників України


Людмила Левченко

Людмила Григорівна Левченко народилася 2 січня

1950 р. в с. Гаврилівка Магдалинівського р-ну на Дніпропетровщині в селянській родині. Закінчила педагогічне училище. Працює вихователем дитячого комбінату №195 у

м. Дніпропетровську.

Вірші Л. Левченко друкувались у журналах „Прапор”, „Перець”, колективних збірках, альманасі „Вітрило”(1976 – 1977)

У 1989 р. у видавництві „Промінь” вийшла книжка віршів для дітей „Півень-сурмач”

Зернина ночі

Чом ти, півнику барвистий,

кукурікать забарився?

Чи в кущах лисицю вгледів,

Чи шуліку в синім небі?

А він з курника кокоче і

Я знайшов зернину ночі

І клюю її, чорнющу,

та вона за мене дужча –

розбухає навсібіч

і стає надворі ніч.


Птахи

Біля річки на містку

я зліпив птахів з піску:

горобця, зозулю, чайку,

ластівок веселу зграйку.

Біля них ще й горихвістку,

соловейка, галку, плиску…

Дав пшона їм і водиці –

в лопусі приніс з криниці.

Що ж іще зробити треба,

щоб вони злетіли в небо.


Ірина Прокопенко

Ірина Миколаївна Прокопенко народилася 8 вересня 1926 р. в м. Спас-Клепівка на Рязанщині в родині лісничого. Дитячі роки промайнули в м. Коврові Володимирської області.

З 1960 р. живе у Дніпропетровську.

Працювала в СШ №89, у дитячій бібліотеці, директором Дніпропетровського клубу письменників.

Регулярно друкуватися почала з 1966 р. Перша збірка казок „Хто розбудив ліс” вийшла в 1970 р. у видавництві „Веселка”. Після неї з’являються книжки – „Про що шепотіли берізки”(1973), „Сонце, сонечко та соняшник”(1977), „Фарби старого художника”(1982), „Точка на карте”(1983), „Як жолудь дубом став”(1987), „Пригоди на землі та під водою”(1990).

Деякі твори І. Прокопенко надруковані в підручниках та читанках для молодших школярів.

Член Спілки письменників України.

Цей список можна продовжити ще такими прізвищами: Григорій Епік, Олександр Завгородній, Федір Залата, Андрій Коцюбинський, Ігор Січовик, Дмитро Ткач, Валентина Чорна, Валентин Чемерис, Юрій Ярмиш та багато інших.


Знаменні імена в історії міста.

Місто пам’ятає їх кроки


Козак-садівник Лазар Остапович Глоба

Народився він у селі Ведмедівка Чигиринського повіту, що на Київщині. Звідти пішов козакувати на Запоріжжя.

У 1743р. осавул Війська Запорозького Лазар Глоба, попрощавшись зі своїми бойовими побратимами, покинув Січ і оселився на пагорбі проти Монастирського острова. Там він разом з двома козаками – Коржем і Каплуном збудував хату і насадив великий сад.

У 80-ті роки садибу Глоби викупив князь Потьомкін на спорудження на цьому місці свого палацу. Згодом і парк, і палац прозвали Потьомкінськими. А нині – парк ім. Т.Г. Шевченка, а палац – Дніпропетровський палац студентів.

Хоч і неохоче покидав своє добре обжите „гніздо” старий козак, але не такої він був вдачі, щоб сидіти без діла. Тому недалеко від озера Глоба заклав ще один невеликий сад, який потім отримав назву Верхнього (на відміну від Нижнього, Потьомкінського). Поселившись там, він так розширив сад, що той протягнувся від озера (майбутньої Озерки) до вулиці Садової (Сєрова). Його загальна площа становила 7500 квадратних сажень.

Помер Лазар Глоба у 1793р. у віці більше ста чотирьох років і був похований у своєму саду.

А в 1972 р. з’явився пам’ятник Лазарю Глобі.

Понад двохсот років минуло. Але живуть сади Лазаря Голоби. Ні час, ні війни їм на на заваді. Від одного саду до другого проклали архітектори головний проспект. Та й саме місто народилося в саду.


Історик і краєзнавець академік Дмитро Іванович Яворницький

Народився Дмитро Іванович 7 листопада 1855 р. у селі Сонцівка Харківського повіту Харківської губернії. Батько Іван Якимович Яворницький мріяв, щоб син закінчив духовну семінарію.

Початкову освіту здобув у рідному селі. Але його вабили світські науки. Особливо він полюбляв історію, літературу, мистецтво. У 22 роки – студент історико-філологічного факультету Харківського університету. У студентські роки Дмитро Яворницький бере участь у науковій роботі, збирає і вивчає матеріали з історії України. А канікули проводить у мандрівках по Харківщині й Катеринославщині.

Якось привела його стежка до Криворіжжя. Знав, що в дубовій балці живе палкий ентузіаст вивчення запорозького козацтва Олександр Миколайович Поль. Згодом цих двох патріотів поєднає міцна дружба і буде тривати довгі роки.

Як закінчив Яворницький університет, йому запропонували писати наукові праці. Але він відповів, що любить рідний край і хоче писати про запорозьке козацтво. Це не сподобалось попечителю Харківського округу і його позбавили стипендії.

Та ніхто не в змозі був змінити рішення молодого вченого. Він продовжував мандрувати по місцях Запорозької Січі. Відшукував архівні документи, записував народні пісні чи малознайомі слова, проводив археологічні розкопки, багато спілкувався з простим народом. Часто бував на острові Хортиця. Цим історичним подіям він присвячує книгу „Запоріжжя в залишках старовини і переказах народу”, яка виходить 1888 року.

Останні 35 років свого життя Дмитро Іванович Яворницький прожив у Катеринославі. Він оселився на Двірцевій площі в будинку №5. Зараз це площа Шевченка, а в будинку знаходиться музей академіка Яворницького. Головна кімната музею – кабінет.

Що встиг зробити за своє життя Дмитро Яворницький? Сьогодні вчені про це кажуть:

– Він написав понад двохсот праць. Переважна більшість із них присвячена історії запорозьких козаків.

– Багато працював як лексикограф, тобто вивчав слова і складав словники. Зібрав близько 60 тисяч слів, не зафіксованих раніш.

– Записав понад 3000 українських пісень, приказок і прислів’їв.

– Життя своє з молодих років провів у мандрівках по рідному краю.

„Мені доводилось повертатись з місць своїх пошуків не тільки без грошей в кишені, а й пішки і ледь не без вбрання”,– писав Дмитро Іванович. Усе це робив із власної ініціативи. Він не був заможною людиною. Але повага до минулого спонукала його пішки йти по Україні, все робити на свій кошт, незважаючи на особисту скруту. Це і є служіння Україні.

Дітищем Дмитра Івановича Яворницького став Катеринославський історико-археологічний музей. Вчений очолював його з1905 по1933 рік.

Дмитро Іванович помер 5 серпня 1940 р. в Дніпропетровську. В 1961р. останки перенесли на подвір’я Дніпропетровського державного історичного музею.


Олександр Матвійович Матросов

Герой Радянського Союзу

У лютому 1924 року у родині, яка жила на березі Дніпра-Славути, народився хлопчик. Ім’я йому дали Олександр.

Ще в дитинстві залишився він без батьків, та добрі люди відправили в дитячий будинок у далекій Симбірській губернії. Ріс моторним, допитливим хлопчиком з добрим серцем. Ніколи товаришів не залишав у біді, полюбляв працювати, любив тварин і птахів. Як прийняли у піонери, з гордістю носив червоний галстук.

Як підріс, переїхав до Уфи, у дитячу трудову колонію. Оволодів професією слюсаря.

Коли почалася війна, став проситися на фронт. Одного разу написав юний патріот листа. І не кому-небудь, а Народному Комісару оборони СРСР.

„Дорогий товариш Нарком. Пише вам простий робочий з Уфи. З шести років я залишився без батьків. Зараз, коли наша Вітчизна у небезпеці, я хочу захищати її зі зброєю в руках.

Тут, в Уфі, я тричі просився на фронт і тричі мені було відмовлено. Мені 17 років. Я вже дорослий. Я більше принесу користі на фронті, ніж тут. Переконливо прошу Вас підтримати моє прохання – направити на фронт добровольцем, і бажано на Західний фронт, щоб узяти участь в обороні Москви”. О. Матросов.

У 1943 році Олександр Матросов попав до роти автоматників другого стрілецького батальйону 91 стрілецької бригади.

Багато кілометрів пройшов молодий автоматник бойовими шляхами. Багато страшних картин бачив разом зі своїми вірними товаришами. У листі в рідну дитячу колонію він писав: „Пишу вам з району, де недавно були гітлерівці. Ви і уявити не можете, що наробили на руській землі ці гади. Я бачив криницю, у котру фашисти скинули 16 дітей у віці до 12 років. Я бачив обгорілий склад, де німці живими спалили 265 жінок, старих і дітей. Відступаючи, гітлерівці палили все, що могло горіти”.

Невдовзі привів фронтовий шлях наших бійців до важливого військового рубежу Псковської області. Треба було починати наступ на укріплений район супротивника – село Чернушка. Будівлі спалені, сади вирубані, а територія села неначе обперезана колючим дротом. Підходи замінували і траншеї повикопували. Ліворуч вогневі позиції мінометів, а праворуч – спеціально збудовані дзоти – цілі фортеці. Покрівля з товстих колод товщиною майже з метр, а зверху – земля. Такому дзоту граната – що комариний укус, тільки потрібна артилерія.

Наступ починався 23 лютого. У цю ніч ніхто не спав. Сашко теж. Він писав листа своїй подрузі Ліді: „ Я бачив, як помирали мої товариші. А сьогодні комбат розповів, як загинув один генерал, стоячи обличчям на захід.

Я люблю життя, я хочу жити, але якщо мені судилося загинути, я хотів би загинути, як генерал, обличчям на захід”.

Батальйон піднімався в атаку декілька разів, але ворог не збирався здавати свої позиції. Один замаскований дзот знаходився у самому центрі села. Щоб знищити вогневу точку ворога, треба підірвати його. Кинулись бійці виконувати завдання, та тут же були вбиті, тому що місцевість відкрита. І друга група теж полягла. Дивився Олександр Матросов, як гинуть його товариші, і визвався сам знищити вогневу точку, щоб не гинули інші бійці.

Приготувався Матросов, поправив каску, стиснув автомат, намацав дві гранати і обережно, по-пластунськи, поповз до цілі. „Винищу дзот, щоб мені це не коштувало”- думав він.

Ривком піднявшись, кинув гранату, але знову строчить кулемет. Матросов відкрив по амбразурі вогонь з автомату, та яке він мав значення проти такої вогневої точки. Гітлерівці били довгими чергами, шукаючи стрілка. Матросов дав ще коротку чергу, а потім все стихло. До дзоту залишилось кілька кроків. Один на один зостався червоноармієць з ворожим дзотом. Думка постійно говорила про те, щоб його знищити. І він піднявся у повний зріст і закрив своїм тілом амбразуру. Кулі пронизали все його тіло.

Так загинув 23 лютого 1943р. в 11 годин 15 хвилин дев’ятнадцятирічний дніпропетровець Олександр Матросов.

У центрі Дніпропетровська на Жовтневій площі стоїть музей Слави, названий ім’ям героя. А поруч з музеєм – пам’ятник.


Партійний секретар

Державний і партійний діяч Леонід Ілліч Брежнєв

Народився 19 грудня 1906 р. в селищі Кам’янське, нині Дніпродзержинськ. Батько працював на металургійному заводі, мати була звичайною робітницею. У дев’ять років віддали в підготовчий клас Кам’янської чоловічої гімназії. Вчився добре, по-перше, подобалося, по-друге, батько суворо слідкував за заняттями.

В 1923 р. поступив у Курський землевпорядкувальний технікум і закінчив у 1927 р.

Трудова діяльність починалась у складнх умовах. У 1931 р. він працює на рідному заводі слюсарем, учиться в інституті, вступає в партію.

У 1933 р. доручають керівництво Дніпродзержинським металургійним інститутом. Так починалась його бурхлива діяльність керівника і політичного діяча.

У 1935 р. найкраще від усіх захищає свій дипломний проект. У травні 1937 р. висувають на посаду заступника голови Дніпродзержинського міськвиконкому.

У роки війни виїжджає в діючу армію, де його чекає посада заступника начальника політичного управління фронту.

Після війни повертається на партійну роботу. Потім у біографії нашого славного земляка була цілина. Державі потрібен був хліб, а для цього треба було розорати мільйони гектарів земель, що ніколи не оброблялися.

З 14 жовтня 1964 р. Л.І. Брежнєв – перший, а з квітня 1966 р. – генеральний секретар Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу. В 1977 р. він стає Головою Президії Верховної Ради СРСР.

Помер Леонід Ілліч 10 листопада 1982 р. До того часу він став Героєм Соціалістичної Праці, чотири рази Героєм Радянського Союзу, Маршалом Радянського Союзу, лауреатом Ленінської премії, володарем багатьох нагород.

Список знаменних імен можна продовжувати і продовжувати. Це герої Великої Вітчизняної війни – Анатолій Якович Брандис – двічі Герой Радянського Союзу, льотчик-штурмовик. У нього на рахунку 227 бойових вильотів, знищів 24 ворожих літаки, 30 танків, 35 зенітних та артилерійських батарей, 70 залізничних вагонів, 64 автомашини. На проспекті Правди встановлено погруддя відважному льотчику.

Олексій Федорович Федоров – двічі Герой Радянського Союзу, легендарний партизанський генерал.

Галина Іларіонівна Андрусенко – підпільниця. Всі дні окупації вела щоденник, починаючи з 7 жовтня 1941 р., на 9-й день окупації, і закінчуючи 5 грудня 1942 р., на 433-й день окупації. У цьому місяці її заарештували. Після довгих тортур і допитів Галину разом з іншими підпільниками розстріляно.

На пам’ятнику, що стоїть поруч з інститутом інженерів залізничного транспорту, викарбувані слова: „ Її розстріляли на світанку. Сквер пам’яті хороброї підпільниці Галини Іларіонівни Андрусенко. 1923 – 1943рр.”


  1   2   3   4

Добавить в свой блог или на сайт

Похожие:

Місто мого дитинства” 4 клас iconПроект концепция социально-экономического развития мого \"Ухта\"
При создании "Концепции социально-экономического развития мого "Ухта", все существенные и конструктивные материалы были внимательно...

Місто мого дитинства” 4 клас iconКнига братства
А клас (філологічний профіль) – 22, 10Б клас (інформаційно-технологічний профіль) – 27 (протягом року вибула 1 – Шурман Я.), 11 клас...

Місто мого дитинства” 4 клас iconПро затвердження Програми сприяння залученню інвестицій у місто Львів на 2011-2013 роки та заходи з реалізації Програми сприяння залученню інвестицій у місто Львів на 2011-2013 роки

Місто мого дитинства” 4 клас iconМісто
В яких функціонують спеціалізовані вчені ради, із зазначенням спеціальностей за якими в них відбуваються захисти дисертацій

Місто мого дитинства” 4 клас iconУроки вокалу
Гамаюнова Вікторія народилася І проживає в Алчевську. Для неї він найкраще місто у світі

Місто мого дитинства” 4 клас iconМіністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства туризм І місто: досвід, проблеми та перспективи Харків, хнамг

Місто мого дитинства” 4 клас iconБилеты переводного экзамена по физике 8 класс
Количество теплоты. Удельная теплоемкость. Единицы q и с. Расчет Q, необходимого для нагревания или выделяе­мого при охлаждении тела....

Місто мого дитинства” 4 клас iconВінниця – місто науки І туризму
Весна – це не лише пора, коли оживає природа та цвіте зелень, а ще й період розквіту наукових заходів та конференцій на всій території...

Місто мого дитинства” 4 клас iconЕлектрична ручна машина, клас ізоляції, комбінований еле- ктромеханізм, вібратор
Ключові поняття: електрична ручна машина, клас ізоляції, комбінований еле- ктромеханізм, вібратор

Місто мого дитинства” 4 клас iconЗаконів України
Протягом 2008 року управління працювало над створенням необхідних умов для поліпшення життєдіяльності сім’ї, виховання дітей, охорони...


Разместите кнопку на своём сайте:
lib.convdocs.org


База данных защищена авторским правом ©lib.convdocs.org 2012
обратиться к администрации
lib.convdocs.org
Главная страница