Місто мого дитинства” 4 клас




НазваниеМісто мого дитинства” 4 клас
страница3/4
Дата конвертации14.04.2013
Размер0.51 Mb.
ТипДокументы
1   2   3   4

Іван Андрійович Рудниченко – Герой Радянського Союзу


Йшла осінь 1943 р. Радянські війська були вже на підступах Дніпра. Велася дуже серйозна підготовка до форсування ріки. Сапери висадили у повітря мости, розвідники знищували річкові та рибальські судна. Правий берег Дніпра укріплювали дзотами і вогневими точками, натягували колючий дріт і рили окопи з траншеями. Форсування ріки – складна військова операція. Цьому не один рік треба вчитися.

Фашисти, хоча й отримали вже поразки під Сталінградом, на Курській дузі, та все ж не хотіли вірити, що наші війська перейдуть на правий берег Дніпра. Гітлер навіть заявив: – Раніш Дніпро потече назад, аніж через нього переправиться Червона армія.

23 жовтня пізно вночі на берег Дніпра вийшли три десантні групи. Наказ був форсувати Дніпро і оволодіти плацдармом на правому березі біля Лоцманської Кам’янки. Серед десантників був і капітан Іван Рудниченко. У човнах перепливали бійці, а на плотах переправляли зброю. Майже біля самого берега їх помітили фашисти. Освітили Дніпро ракетами, наче вдень, зацокотіли ворожі автоматники. Наші кулемети теж подавали черги, а бійцям командир наказав стрибати у воду. На березі тут же окопались, хоча заглиблення заповнювались крижаною водою. Було холодно і незручно. Бій то спалахував, то затихав. З кожною хвилиною бійців ставало все менше. Крок за кроком бійці відвойовували простір, розширювали майбутній плацдарм. Настав світанок, а бій все продовжувався. Коли підійшла артилерія, бійці піднялися в атаку. Але на боці німців були надійні укріплення, чітко спланована лінія оборони, численна перевага. Капітан Рудниченко бачив, що група на піщаному п’ятачку приречена. Вагатися ніколи – або відчайдушний штурм, або загибель. Відважний командир знову підняв бійців в атаку. Від несподіваного нападу німці почали відступати. Коли закінчувались патрони, смерть вороги знаходили під прикладами радянських автоматів.

Для капітана Івана Рудниченка це був останній бій. Лише вночі нашу групу підтримала нова десантна група. А вранці 25 жовтня червоноармійці вибили ворога з „неприступних” укріплень і було звільнено місто Дніпропетровськ.

15 солдатів і офіцерів 39-ої гвардійської стрілецької дивізії, які найбільш відзначилися за проявлену мужність, особисту відвагу і героїзм при форсуванні Дніпра були удостоєні звання Героїв Радянського Союзу. Серед них – капітан Іван Андрійович Рудниченко.

Його іменем названа вулиця у Придніпровську. Школа у Вільних Хуторах, де вчився і працював Герой, теж носить його ім’я.


Третя столиця імперії – нездійсненні мрії


Після ліквідації Запорозької Січі в 1775 році постали питання про створення адміністративного центру – Катеринослава і утворення Азовської губернії. Слід підкреслити, що територіям на півдні керівництво надавало велике воєнно-стратегічне й економічне значення. Той факт, що ще неіснуючому губернському місту присвоїли ім’я царственної особи, свідчить про чистолюбні помисли Катерини. Вона розраховувала створити південну, третю столицю імперії – свого роду Південну Пальміру.

Питання про будівництво Катеринослава було вирішено вже весною 1776 року в усті р. Кільчень. До будівництва приступили відразу ж. Один за другим піднімались будинки канцелярії, „дитячого училища”, церкви, приватні будинки.

Але згодом виявились серйозні прорахунки у виборі місця для нового міста. Воно постійно затоплювалось весняним паводком.

Указом від 22 січня 1784 р. Катерина ІІ визначила його нове місце розташування: „Губернскому городу под названьем Екатеринослав бить по лучшей удобности на правой стороне Днепра у Кайдака”.

Місту відводилася площа в 300 квадратних верст – від Дніпра до Сури і від Старих до Нових Кайдак. У проектуванні і будівництві Катеринослава брали участь кращі майстри російського зодчества – А.Д. Захаров і І.Є. Старов.

За намірами намісника краю князя Потьомкіна, Катеринослав повинен був будуватися широко, з розмахом, зразу ж набувати столичного вигляду. У місті планувалось будівництво двадцяти фабрик, адміністративних будинків, біржі, гостинного двору, лавок, аптеки, університету з академією мистецтв, музикальною академією, тобто консерваторією і ботанічним садом на Монастирському острові.

Завдяки енергійним заходам намісника краю уже весною 1787 року на новій території Катеринослава проживало понад 9 тисяч чоловік.

План міста був складений і затверджений в 1792 р. російським архітектором І.Є. Старовим. Це був план забудівлі першої черги Катеринослава. Центр міста в ньому розташовувався на пагорбі біля берега Дніпра. Напівкругла площа, замкнена палацом Потьомкіна, і прямокутна, забудована адміністративними будинками з Преображенським собором всередині, повинні були об’єднуватися у величному архітектурному ансамблі. Центральною вулицею міста повинна була стати широка магістраль (сучасний проспект К. Маркса).

Але будівництво міста тими темпами, які планував Потьомкін, так і не розгорнулось. Почалась війна з Туреччиною, яка вимагала мобілізації великих людських і економічних ресурсів.

Після смерті Катерини ІІ місто попало під владу її спадкоємця Павла І, який не тільки перевів його в розряд повітових, але й перейменував на Новоросійськ. Лише 1802 р. Катеринославу були повернуті попередня назва, права і привілеї губернського міста, але столицею півдня Росії він так і не став.

Біографія міста розділяється на два майже однакових часових відрізки, характерних темпами його розвитку. Перший – з моменту виникнення і до 80-х років минулого століття, коли, незважаючи на свій губернський стан, ріс повільно, немовби дерево, висаджене в кам’янистий ґрунт, а духовне життя в ньому скніло, ніби сира головешка. Це було глухе провінційне містечко, що виконувало головним чином функції адміністративного центру.

Улітку 1846 р. В.Г. Бєлінський, відвідавши місто по дорозі в Крим, писав: „Город чрезвычайно оригинален: улицы прямые, широкие, есть дома порядочные, но больше всё мазанки, по улицам бродят свиньи с поросятами, спутанные лошади. На огромной площади стоит храм, довольно большой, но он занимает только место алтаря по прежнему плану. Потемкин хотел его строить на целый аршин кругом шире собора Петра и Павла в Риме – величайшего в Европе храма. Но он умер, и с ним умерли все его исполинские планы”.

У 1850 р. автор статті „Військово-статистичного огляду Російської імперії” проаналізував стан промисловості і торгівлі в місті. Ось що він пише: „ Трудно ожидать, чтобы Екатеринослав возвысился когда-либо на степень значительного торгового города. Причины тому – удалённость от сложившихся торговых путей, трудность переправы через Днепр и переезда через пески левобережья, конкуренция крупных по тому времени соседних торгово–промышленных центров – Харькова и Кременчуга”.

Але життя на цей раз посміялось над пророком. Через чверть століття Катеринослав втягнуто в русло економічного буму, викликаного зародженням гірничої металургії в Донбасі і Придніпров’ї. Вирішальну роль у цьому зіграла Катерининська залізниця, яка зв’язала донецьке вугілля і криворізьку залізну руду. Відкрита вона була в 1873 році.

Та найважливіша подія в долі Катеринослава як майбутнього індустріального центру відбулася 18 травня 1884 року: в цей день почався рух на першому двоярусному 15-прольотному залізнодорожному мосту через Дніпро.

Таким чином, Катеринослав став важливим транспортним вузлом у самому центрі Донецько-Придніпровського промислового регіону.


Ті, хто звеличував наш край

Місто Катеринослав довго залишалося звичайним губернським містом. З 1831 по 1873 р. воно переживає цілий ряд стихійних лих у вигляді голоду, холери і скорбуту (цинги). Та раптом місто починає оживати. Хто ж його оживив? Вдихнули в нього життя два діячі, які зробили дуже багато для історії нашого краю: англієць Джон Юз і місцевий громадянин Олександр Поль.

Джон Юз знайшов поблизу річки Кальміус прекрасне за якістю кам’яне вугілля, що й навіяло йому думку побудувати чавуноливарний завод. Можна тільки уявити, як важко було іноземцю, котрий не знав ні мови, ні звичаїв народу, побудувати перше велике металургійне підприємство на півдні Росії. Кругом були степи – ні житла, ні робітників. Усі машини були привезені з Англії, причому доводилось доставляти їх на волах по ґрунтових дорогах. Незважаючи на все це, Джон Юз довів почату справу до кінця, і в 1872 році пустили першу доменну піч на півдні Росії.

Допоміг Джону Юзу місцевий уродженець О.М. Поль. Народився 20 серпня 1832 року в с. Малоолександрівка Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії. З дитинства вже полюбив свої рідні степи, свій народ, якому в зрілому віці віддав всі сили своєї душі.

Спочатку вчився в Катеринославській гімназії, потім у Полтавській, яку закінчив 1850 року з срібною медаллю. Володіючи новими мовами, в цьому ж році поступив до Дерптського університету на юридичне відділення. Провчився на ньому 4 роки і закінчив його зі ступенем кандидата дипломатичних наук.

Закінчивши університет, Поль повернувся на Батьківщину з палким бажанням послужити їй усїма силами і знаннями. З цією метою він пішки проводив екскурсії по Верхньодніпровському повіту. В одній із таких подорожей 1866 року він зайшов у Дубову балку, поблизу села Кривого Рогу. Оглядаючи балку, О.М. Поль несподівано для самого себе наткнувся на оголення залізної руди.

Подальшу його долю можна назвати долею пророка, не визнаного у своїй батьківщині. Поль розумів, що на промислові розробки руди потрібен немалий капітал. Залучити місцевих капіталістів він не зміг. Тоді він звернувся за кордон. І лише через 15 років йому вдалося знайти порозуміння в Парижі і заснувати „Акціонерне товариство залізних руд Кривого Рогу”.

Але щоб з’єднати криворізьку залізну руду з кам’яним вугіллям Донецького басейну, необхідна була залізниця. І О.М. Поль став клопотатися перед урядом про її будівництво. Та лише 1881 року уряд дав дозвіл на будівництво з мостом через р. Дніпро. Спочатку її назвали Криворізькою, а потім в пам’ять Катерини ІІ – Катерининською.

Великий внесок у розвиток Катеринослава зробив Д.І. Яворницький (1885-1940р.) Це ім’я овіяне легендами. З ним пов’язані пригоди під час розшуків залишків козацької старовини. За палку пристрасть до Запорізької Січі Дмитра Івановича нарекли „запорізьким батьком”.

Поет-академік М.Т. Рильский влучно відзначив: „ Це був учений і діяч з дуже широким колом інтересів: історик, археолог, фольклорист, етнограф, лексикограф, письменник-прозаїк. У центрі його уваги була історія Запоріжжя”.

У різний час він зустрічався чи листувався з провідними діячами науки і культури: Л.М. Толстим, В. Стасовим, М.В. Лисенком,М.М. Коцюбинським.

Початкову освіту здобув вдома. Батько читав йому літературні твори М.В. Гоголя, а також поезію Т. Шевченка.

Після опанування „домашньої науки” юнак поїхав до Харкова здобувати середню освіту, після її закінчення навчався 3 роки в Харківській духовній семінарії. А вже 1877 р. вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету. Будучи студентом, включився в бурхливий науковий пошук.

Нелегка доля склалася у Дмитра Івановича. У 1885 р. через обставини він залишає Харків і переїздить до Петербурга, щоб читати у гімназії лекції з історії. У 1892 р. його оголосили політично неблагонадійним і вислали в Середню Азію на 3 роки. Але і тут він не припиняв роботи. Про це свідчить вихід у світ його праці „Путівник по Середній Азії”. Лише в 1897 р. йому вдалося зайнятися наукою.

Популярність вченого зростала. У пошуках нових фактів та даних з історії Запорізької Січі він відвідав навіть сховища документів у Персії, Палестині, Туреччині, Польщі.

Ураховуючи все це, його запросили до Катеринослава на посаду директора крайового історичного музею. Згодом він став для нього рідною домівкою. Значну кількість експонатів директор придбав на власні кошти. Всього Яворницькому пощастило зібрати 75 тисяч експонатів

Протягом життя Д.І. Яворницький написав близько 150 праць. Найголовнішими є „Історія запорізьких козаків” (1892-1897р.) і „Вольності запорозьких козаків”. Як письменник він відомий завдяки роману „За чужий гріх” (1907р.), як поет – завдяки збірці поезій „ Вечірні зорі” (1910 р.)

У 1937 році Президія АН УРСР присудила йому вчений ступінь доктора історичних наук.

Помер вчений 5 серпня 1940 р. У 1961 році музеєві присвоєно ім’я

Д.І. Яворницького.


Мистецтво в житті міста

Дніпропетровські художники

Мистецтво – це творче відображення дійсності в художніх образах, творча художня діяльність. Мистецтво поділяється на мистецтво слова, мистецтво живопису, естрадне мистецтво і т.д. Синонім до слова мистецтво – образотворчість.

Наше місто прославили своїми творчими працями такі митці живопису: Ісаак Ілліч Левітан, Архип Іванович Куїнджі, Іван Іванович Шишкін, Іван Костянтинович Айвазовський, Тарас Григорович Шевченко та багато інших.


Ісаак Ілліч Левітан (1860 – 1900)

Кожному шанувальнику образотворчого мистецтва знайомий вислів „левітанівський пейзаж”. Бо важко знайти в історії вітчизняного живопису більш відомого й улюбленого художника, що глибоко відчуває і розуміє красу рідної землі, уміє втілити в ній свою душу, свою віру й надію.

Шлях, пройдений художником, недовгий і непростий. У цьому зв’язку викликають інтерес і твори з зібрання Дніпропетровського художнього музею, які належать до кінця 80-х і 90-х років ХІХ ст. Найбільший музейний етюд „Ріка” належить, очевидно, до першої поїздки пейзажиста.

Ескіз „Канал у Венеції” – надійшов до музею з Державної Третьяковської галереї. Він більш визначений у часі (весна 1890 року) і відомий як чудовий взірець акварельного мистецтва художника.

З яким ліричним настроєм написана картина „Місячна ніч”. Зображення нічного пейзажу з деревами на березі тихої річечки, з місточком вдалині – усе небо пронизане незвичайним віянням таємничості, тим особливим відчуттям настороженої тиші, яке народжує чарівниця-ніч.

Той ідеал пейзажиста, про який мріяв митець –„…витончити свою психіку так, щоб чути трав проростання” – і до якого прагнув упродовж усього свого життя, знаходить яскравий вияв в останньому творі „Рання весна”. Це – справжня перлина музейної колекції.


Володимир Лукич Боровиковський (1757 – 1825)

Один із найславетніших портретистів, чия творчість осяяла ХVІІІ ст. – століття портрета в Європі, іконописець, що гідно завершив історію української козацької ікони.

Творчий шлях цього козака-іконописця проліг через російські землі і завершився в холодному Петербурзі, але митець назавжди залишився художником, «з Україною в серці».

Проте творів Боровиковського раннього, українського періоду маємо мало. Тим дорожчими й найбільш безцінними є ті, що збереглися. На почесному місці серед них – „Портрет Павла Руденка”, мабуть, перший з відомих портретів художника, написаних в Україні, що є й найбільш значним і незвичайним.


Архип Іванович Куїнджі (1841 – 1910)


Видатний художник-пейзажист народився й виріс у Маріуполі. Враження дитинства та юності – безкрайній український причорноморський степ, море світла та степове безмежне марево – назавжди визначили й живописну манеру, й світобачення митця.

Він пише й північний острів Валаам, й Ладозьке озеро, й гори Кавказу. Та саме Україна дарує художникові краєвиди, сповнені сяйвом, що здобули йому гучної слави: „Місячна ніч на Дніпрі”, „Вечір в Україні”, „Дніпро вранці” та інші.

Проте, крім уславлених полотен, він створював протягом багатьох років серії етюдів та ескізів, де один і той же мотив варіювався, відшліфовувався.

До таких творів періоду двадцятирічного творчого усамітнення, виставкового „мовчання” Куїнджі протягом другої половини 1880 – 1900-х років належать три етюди у зібранні Дніпропетровського художнього музею, що не виставлялися за життя художника.

За своє життя Куїнджі написав багато етюдів. Це такі, як „Після дощу”, „Після грози”, „Веселка”.


Іван Костянтинович Айвазовський (1817 – 1900)


Це ім’я відоме багатьом шанувальникам мистецтва. Як тільки воно вимовляється, пам’ять відразу розгортає перед нами величні морські пейзажі.

Велика спадщина уславленого художника розсіяна по всьому світу. Є чотири твори Айвазовського і в Дніпропетровському художньому музеї. Кращий серед них „Фінська затока”(1848р.) Ця робота привертає увагу холодним благородством срібно-сірого живопису.

Похмурий балтійський день. Рвучкий вітер гонить небом хмари. Вони клубочуться, нависають над землею і водою, темніють вдалині. Та немає трагічності у насиченому вологим повітрям просторі. Небо, займаючи більшу частину полотна, оживляється чистими блакитними просвітами вгорі.

Головний герой картини – стривожена негодою Фінська затока – в обіймах руху. Переборюючи натиск вітру, йде до берега вітрильник, за бакеном видніється пароплав – фрегат зі спущеними вітрилами й чорною стрічкою диму, вдалині – перспектива Петербурга з золотими банями Ісаакіївського собору.

1   2   3   4

Похожие:

Місто мого дитинства” 4 клас iconПроект концепция социально-экономического развития мого \"Ухта\"
При создании "Концепции социально-экономического развития мого "Ухта", все существенные и конструктивные материалы были внимательно...

Місто мого дитинства” 4 клас iconКнига братства
А клас (філологічний профіль) – 22, 10Б клас (інформаційно-технологічний профіль) – 27 (протягом року вибула 1 – Шурман Я.), 11 клас...

Місто мого дитинства” 4 клас iconПро затвердження Програми сприяння залученню інвестицій у місто Львів на 2011-2013 роки та заходи з реалізації Програми сприяння залученню інвестицій у місто Львів на 2011-2013 роки

Місто мого дитинства” 4 клас iconМісто
В яких функціонують спеціалізовані вчені ради, із зазначенням спеціальностей за якими в них відбуваються захисти дисертацій

Місто мого дитинства” 4 клас iconУроки вокалу
Гамаюнова Вікторія народилася І проживає в Алчевську. Для неї він найкраще місто у світі

Місто мого дитинства” 4 клас iconМіністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства туризм І місто: досвід, проблеми та перспективи Харків, хнамг

Місто мого дитинства” 4 клас iconБилеты переводного экзамена по физике 8 класс
Количество теплоты. Удельная теплоемкость. Единицы q и с. Расчет Q, необходимого для нагревания или выделяе­мого при охлаждении тела....

Місто мого дитинства” 4 клас iconВінниця – місто науки І туризму
Весна – це не лише пора, коли оживає природа та цвіте зелень, а ще й період розквіту наукових заходів та конференцій на всій території...

Місто мого дитинства” 4 клас iconЕлектрична ручна машина, клас ізоляції, комбінований еле- ктромеханізм, вібратор
Ключові поняття: електрична ручна машина, клас ізоляції, комбінований еле- ктромеханізм, вібратор

Місто мого дитинства” 4 клас iconЗаконів України
Протягом 2008 року управління працювало над створенням необхідних умов для поліпшення життєдіяльності сім’ї, виховання дітей, охорони...


Разместите кнопку на своём сайте:
lib.convdocs.org


База данных защищена авторским правом ©lib.convdocs.org 2012
обратиться к администрации
lib.convdocs.org
Главная страница