Історія економічної думки України




Скачать 441.39 Kb.
НазваниеІсторія економічної думки України
страница1/3
Дата конвертации25.12.2012
Размер441.39 Kb.
ТипДокументы
  1   2   3
Історія економічної думки України

(використано матеріали сайту Української Ради з економічної освіти http://ucee.com.ua/)


Питання до тексту

  1. З якого часу з’являється українська економічна думка?

  2. Доведіть наявність елементів меркантилізму в економічній політиці Б.Хмельницького.

  3. Які землі стали центром соціально-економічного життя України на початку XVIII ст.? Як це можна підтвердити?

  4. Дайте характеристику поглядів Г. Сковороди щодо розвитку економіки.

  5. Якими були наукові здобутки й помилки українських економістів Д.Журавського, Т.Степанова, М.Бунге, І.Вернадського?

  6. Що можна сказати про внесок у вітчизняну економічну науку І.Франка?

  7. Як позначились на розвитку політичної економії зміни, що сталися в економічному житті України після реформи 1861 р.?

  8. Чому Й.Шумпетер назвав М.Туган-Барановського найкращим слов’янським економістом?

  9. Що вам відомого про діяльність в Україні Є.Слуцького та Й.Шумпетера?

  10. Якими рисами відрізнялася українська економічна наука за часів радянської влади?


Завдання національного відродження України, становлення її як незалежної економічно розвиненої держави неможливі без осмислення історичної спадщини українського народу. Актуальною нині є історія економічної думки України, бо оновлення та розвиток економічної теорії і економічної освіти багато в чому залежать від знання історії науки та врахування уроків її практичного використання.

Видатною пам’яткою соціально-економічної літератури Київської Русі була “Руська правда”, перша частина якої з’явилася в 30-х рр. ХІ ст. “Руська правда” стала першим в історії господарським кодексом Давньоруської держави зміст якого відображав економічні відносини. “Руська правда” регулювала кредитні відносини, майновий стан різних верств населення, економічний і позаекономічний примус до праці.

“Повість временних лет” Нестора (кінець XI ст.) захищає феодальну власність, вітає всебічне розширення привілейованого землеволодіння (як світського, так й церковного). Нестор не раз повторював, що багатство суспільства базується на невтомній праці. Запорукою господарських успіхів Русі на думку Нестора може бути лише відновлення її колишньої єдності.

На зламі XIII-XIVст. із спільної для східного слов’янства давньоруської мовної основи відгалужується українська мова. Межею цих століть можна вважати й період завершення формування української народності. У цей час з’являється українська економічна думка, що відображала особливості соціально-економічного розвитку на території українського етносу. З тих часів дійшли деякі актові матеріали, що свідчать про наявність обліку доходів і майна, наявність лихварства (кредитні операції здійснюються під заставу майна, в тому числі земельних ділянок), інвентарі та ілюстрації містять відомості про систему оподаткування. З XII ст. на території сучасної України починає діяти магдебурзьке право, яке звільняло міщан від повинностей.

Війна середини XVII ст. стала важливою віхою в розвитку суспільно-економічної думки на Україні. Враховуючи аграрний характер української економіки, селянське питання з самого початку набрало найбільшої ваги в економічній політиці гетьманського уряду Б.Хмельницького. Важливого значення Б.Хмельницький надавав розвитку промисловості. Вживалися також заходи для охорони міських ремесел і цехової їх організації. З метою залучення в Україну іноземних купців, Б.Хмельницький звільнив їх від оплати ввізних і вивізних мит (після війни мита знову зросли). Застосування Б.Хмельницьким принципу активного втручання державної влади в господарське життя, заохочення вивозу товарів і обмеження водночас вивозу коштовностей, встановлення захисних мит, пільги місцевим підприємцям і купцям свідчать про наявність елементів меркантилізму в його економічній політиці.

На початку XVIII ст. центром соціально-економічного життя стала Гетьманщина Лівобережжя. Передова українська соціально-економічна думка піднялася тут на досить високий рівень, про що свідчить відомий твір – «Літопис Самовидця», автор якого невстановлений. Самовидець характеризував соціально-економічні причини Визвольної війни (1648-1654 рр.), констатував найтяжче економічне становище селянства та його економічне гноблення Польщею. Самовидець був противником реставрації кріпацьких відносин, виступав проти глибокої поляризації суспільства, міркував за «соціальну гармонію». Соціально-економічні погляди Самовидця в головному селянському питанні були досить близькими до поглядів Б.Хмельницького.

Одним із найбільш ревних прихильників реформ Петра І в галузі економіки та державного управління був Феофан Прокопович (1681-1736 рр.). Дбаючи про всебічне зміцнення феодального ладу, Ф.Прокопович разом із цим, був прихильником певного пом’якшення соціально-економічних суперечностей. При цьому головний засіб згладжування соціальних антагонізмів і зростання «загального добробуту» він вбачав у розвитку господарства, поширенні досягнень науки, створенні сучасної промисловості, шляхів сполучення, розвитку освіти. Як і сучасні йому меркантилісти Ф.Прокопович був прихильником активного господарського й торгового балансу. Ф.Прокопович одстоював також необхідність розвитку економічних зв’язків, торгівлі з іншими країнами, однак лише в тому разі, якщо вони відповідали інтересам власної країни.

Визначне місце в історії соціально-економічної думки в Україні у ХVIIIст. належить Г.Сковороді (1722-1794). У міру розвитку своїх поглядів Г. Сковорода вбачав джерело лиха в соціально-економічній нерівності та несправедливості, в розшаруванні суспільства на бідних і багатих. Уже в творі “Бесіда” мислитель говорить про “житейське море”, в якому панує гонитва “за багатством, дармоїдство і паразитизм”. Порятунок Г.Сковорода шукав в доброчесності й праці. Таким чином, Г.Сковорода вбачав щастя людини не в багатстві, а в праці.

Найглибший аналіз кризового стану феодально-кріпосницького ладу напередодні реформи міститься в працях видатного українського економіста й статистика Д.Журавського (1810-1856). Одну з головних причин низького рівня вітчизняної промисловості він вбачав у зумовленій кріпосним правом бідності народу, тобто нерозвинутості внутрішнього ринку. Занепад поміщицьких підприємств, на думку Журавського, був спричинений застосуванням малопродуктивної кріпацької праці. Журавський визнавав економічну прогресивність ринкової економіки порівняно з феодальною.

У середині XIX ст. пануючим напрямом в економічній теорії в Україні була класична політична економія, започаткована Адамом Смітом в другій половині XVIII ст.

Ставши на шлях пропаганди й розвитку прогресивних на той час доктрин, українські економісти намагалися розробляти власні теоретичні положення стосовно конкретних завдань господарського розвитку країни. Серед українських економістів 30-50 рр. XIXст. чільне місце займають Т.Степанов, М.Бунге, І.Вернадський.

Т.Степанов (1795-1847), професор Харківського університету, одним з перших в країні створив оригінальний курс політичної економії російською мовою. Найповніше свої економічні погляди він виклав у працях: “О теории и практике политической экономии”, “О производительном классе в политической экономии” тощо. Пропонуючи ідеали економічної свободи, Степанов спрямовував їх проти апологетів кріпосництва, а також доктрини меркантилізму. Проте Степанов виступав проти механічного, некритичного перенесення теорії західних економістів на вітчизняний грунт. Характеризуючи предмет політичної економії, він підкреслював, що слід відрізняти цю науку від політики. У своїх наукових працях Степанов розглядав такі кардинальні питання, як суть і джерела багатства, продуктивні і непродуктивні класи, співвідношення між виробництвом і споживанням. Слідом за Смітом Степанов стверджував, що праця тим продуктивніша, чим вона вільніша від усяких утисків. Разом з тим Степанов помилково доводив, що капіталісти одержують доход за рахунок праці робітників. Степанов одним з перших в Російській імперії правильно оцінив реакційну суть мальтузіанства. Популяризація ним творів видатних представників класичної політичної економії була спрямована проти феодальної економічної ідеології й відігравала позитивну роль.

Одним із провідних політекономів 50-60 рр. XIX ст. був М.Бунге (1823-1895), який також проводив принципи, здійснення яких сприяло розвиткові капіталізму. М.Бунге важко однозначно віднести до якої-небудь з політекономічних шкіл, оскільки за своїми поглядами він був еклектиком (це пояснюється довготривалою його урядовою діяльністю, що вимагала прагматизм). Як і прогресивні економісти того часу, він висував вимоги максимального розвитку приватної ініціативи, вільної конкуренції та обмеженого втручання держави в економічне життя. М.Бунге вважав, що “гармонія суспільних відносин” можлива лише за умов, коли суспільний лад буде пов’язаний із “природними” суспільними законами. Всі інші типи економічних систем він вважав штучними й не властивими людській природі. М.Бунге вважав, що людство досягло найвищої точки економічного розвитку саме за умов вільної конкуреції. Підприємства, що перебувають під опікою уряду, вважав Бунге, не є здоровими, бо вони позбавлені стимулів суперництва. Бунге став на захист всебічного розвитку промисловості, що “заснована на акціях”. Саме великі підприємства, на думку Бунге, вирвали людство з патріархального економічного побуту.

Відомим представником української економічної думки під час реформ був професор Київського університету І.Вернадський (1821-1884). В теоретичних питаннях І.Вернадський був безкомпромісним прихильником англійської економічної школи з її центральним постулатом невтручання держави до економічних справ. Свої економічні погляди І.Вернадський найповніше виклав, будучи видавцем і редактором журналу “Экономический указатель”. Вернадський намагався довести переваги не лише використання найманої праці за капіталізму, а й великої промисловості перед дрібною. Багато уваги він приділяв проблемі змін форм праці. Політична економія, писав І.Вернадський, вивчає не багатство, уречевлене в речах, а їхню властивість – цінність. Цінність як категорія, за його визначенням, є міновою, оскільки без обміну не може бути й цінності. Цінність відображає ставлення покупців до речей. І.Вернадський був рішучим противником соціалістичних ідей, звинувачуючи соціалістів в тому, що вони не розуміли “природу людини”. Він був переконаний, що такі ідеї зароджуються серед прихильників общинних, тобто незрілих форм господарства, тому вважав за необхідне вести боротьбу саме проти того середовища, де ці ідеї можуть зароджуватись.

Представники різних напрямів по-різному сприймали економічні ідеї К.Маркса. Найчастіше окремі ідеї “Капіталу використовувалися для підтвердження власних теоретичних позицій (І.Фесенко, Г.Романенко, С.Подолинський).

Досить глибоким економістом для свого часу був І.Франко (1856-1916). Надзвичайно важливого значення І.Франко надавав політичній економії, відводячи їй одне з центральних місць у системі загальноосвітніх наук, вважаючи, що вона “безперечно найважливіша з усіх наук”. Деякий час він сам викладав політичну економію в гуртках самоосвіти львівських робітників. Хоча особливо політичний вплив на його економічні погляди мав марксизм, він не сприймав його висновки про необхідність пролетарської революції та диктатури пролетаріату.

Разом з радикальним народництвом в Україні виникає й ліберальне народничество (П.Чубинський, П.Червінський, О.Шлікевич, В.Варзар, О.Русов та ін.). Критикуючи капіталізм, ліберальні народники протиставляли йому дрібне виробництво селян і ремісників. Великого значення у зміцненні дрібнотоварного виробництва вони надавали різним формам кооперації.

Зміни, що сталися в економічному житті України після реформи 1861 р., позначились і на розвитку політичної економії. Особливих дискусій набуло питання про предмет політичної економії. В університетських курсах політичної економії, в працях економістів розглядалися питання про її значення у розвитку господарства (М.Вольський – Новоросійський університет; А.Антонович – Київський університет; Д.Піхно – Київський університет). Прихильниками і захисниками трудової теорії цінності виступали Г.Цехановецький і М.Коссовський. Першим популяризатором економічного вчення К.Маркса в Росії і Україні був професор Київського університету М.Зібер.

Розвиток української економічної думки у період з кінця ХІХ – початку ХХ ст. відзначається різноманітністю течій і напрямків, багатством економічних ідей, які вагомо збагатили, передусім західноєвропейську, економічну науку. Наукові сили Східної України зосереджувалися переважно у Харківському, Київському та Одеському (Новоросійському) університетах. Багато вчених-економістів – вихідців з України, працювали в наукових та навчальних закладах Петербурга та Москви. Головними науковими центрами, до яких тяжіла українська інтелігенція на західноукраїнських землях, були Львівський та Чернівецький університет.

Соціальний, або соціально-економічний напрям був найвпливовішим у політичній економії в Україні на зламі ХІХ і ХХ століть. Найбільш відомим ученим-економістом цього напряму був М.Туган-Барановський (1865-1919), якого Й.Шумпетер назвав найкращим слов’янським економістом. Вершиною наукового пошуку М.Тугана-Барановського стала його всесвітньо відома праця “Промислові кризи у сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя” (1894 р.). Ця праця була першою серйозною спробою вченого знайти відповідь на злободенні проблеми сучасності – про закономірності розвитку капіталізму як господарської системи, його долю взагалі і в умовах Російської імперії зокрема. М.Туган-Барановський один з перших українських економістів, який використовував історичні методи дослідження економічних процесів. Теорія кооперації стала ще одною яскравою сторінкою у науковому доробку вченого, він переніс увагу на дослідження кооперації як господарської форми. За ініціативи М.Туган-Барановського у грудні 1918 р. в Києві був створений спеціальний Інститут економічної кон’юнктури, який він і очолив. Його обирають академіком за спеціальністю “теоретична економіка”. Застосувавши власні схеми відтворення, М.Туган-Барановський привернув увагу до зростання виробничого споживання, показав незалежність зростання виробництва від розмірів особистого споживання.

Всесвітньо відомим є таке ж ім’я Є.Слуцького (1880-1948). Будучи представником Київської політекономічної школи, Є.Слуцький поставив перед собою завдання – з окремих поглядів, ідей, концепцій відтворити цілісну теорію граничної корисності. Він першим серед українських економістів почав застосовувати математичні методи до аналізу й обгрунтування теорії граничної корисності. Продовжуючи свої статистико-математичні розробки, Слуцький збагатив методичний апарат теорії мікро- і макроекономіки. Найціннішою публікацією Слуцького є його праця “Етюд до проблеми будування формально-праксеологічних засад економіки”. Залежно від системи, можна прийти або до положень механіки, або до положень економіки. Слуцький вважав, що не можна грунтовно пізнати господарське утворення, не проаналізувавши “формально-праксеологічні основи економіки”, де відбувається вся структура майна, а саме: первісні предмети господарства, можливості розпорядження, просто сподівання. Однак спроби українського вченого запропонувати нові парадигми економічної науки спиралися на теорію ймовірностей, яка не терпіла ідеологічних і політичних обмежень.

Видатний економіст-теоретик – Йозеф Шумпетер (1883-1950), творчість якого чинила значний вплив на основні напрями сучасної економічної науки, в 1909-1911 рр. обіймав посаду професора політичної економії Чернівецького університету. Саме там він писав свою найвідомішу економічну працю “Теорія економічного розвитку”, яка побачила світ в 1912 р. Й.Шумпетер – автор широко відомих теорій економічної динаміки, ефективної конкуренції, економічних циклів.

Уроженцем України був лауреат Нобелівської премії по економіці (1971 р.) – Саймон Кузнець (1901-1982) професор економіки Гарвардського університету. Кузнець широко використовував в своїх роботах статистичні і економетричні розрахунки. Саме Кузнецем закладений фундамент системи національних рахунків, що використовується в теорії, практиці і навчальному процесі.

Шляхи й характер розвитку економічної думки в Україні в період 1917-1920 рр. зумовлені як складними політичними подіями продовжували розвиватися в стійкому протистоянні.

З кінця 20-х – початку 30-х рр. ХХ ст. будь-які наукові дискусії в економічній науці (як і решта гуманітарних) були припинені владою. Замість них були насаджені світоглядні концепції, які давали лише можливість політичній економії відігравати роль апологета створеної адміністративно-командної господарської системи. Незважаючи на гнітючі обставини тоталітаризму, в 30-ті роки економічна теорія все ж розвивалася, хоча і суперечливими шляхами.

Лише в другій половині 80-х років українські вчені здійснюють спроби радикального критичного аналізу попереднього розвитку економічної науки, її стану та перспектив. Наприкінці 80-х – початку 90-х рр. в економічній літературі почали формуватися засади сучасної концепції господарювання, що полягають у відмові від монополії державної власності й широкому використанні в економіці приватної, державної, колективних і змішаних форм власності. Таке переосмислення проблем природи і механізму функціонування перехідної економіки України відкриває шляхи для оновлення всіх сфер економічної науки та подальшої інтеграції вітчизняної економічної науки в світову.


М.И. Туган-Барановский (1865-1919)
(на основе переработки материалов источников

http://economicus.ru/cgi-ise/gallery/frame_rightn.pl?type=ru&links=./ru/tugan/biogr/tugan_b2.txt&img=bio.gif&name=tugan

http://www.refineua.com.ru/pageid-2091-1.html

http://books.efaculty.kiev.ua/isekvc/1/t9/)


Вопросы к тексту

  1. Почему Туган-Барановского считают ярким представителем одновременно российской и украинской науки?

  2. Как вы думаете, почему, несмотря на симпатии идеям социализма, Туган-Барановский не стал революционером?

  3. Как Туган-Барановский представлял себе социализм и обосновывал необходимость перехода к нему?

  4. Кто такие «легальные марксисты», к которым принадлежал Туган-Барановский?

  5. Что говорил Туган о кооперации и как это связано с его идеей социализма?

  6. Какое участие принимал Туган-Барановский в политических событиях России и Украины в начале 20 века?

  7. В чем состоит революционность учения Туган-Барановского на том этапе развития политэкономии?

  8. Чем представление Туган-Барановского о социализме отличалось от идей Маркса и русских марксистов?

  9. Как Туган-Барановский объяснял причины экономических кризисов?

  10. Что Кейнс взял из теории Туган-Барановского?

  11. Какие идеи Тугана опередили его время?

  12. В чем суть учения Туган-Барановского о факторах зарплаты и прибыли?

  13. Чем идеи Туган-Барановского близки институционализму?


Одним из наиболее интересных отечественных экономистов конца XIX-начала XX века был учений зі світовим ім'ям, громадський й державний діяч України, міністр фінансів за часів Центральної Ради, ученый-энциклопедист Михаил Иванович Туган-Барановский. Он стал первым российским ученым-экономистом, провозгласившим необходимость соединения трудовой теории ценности с теорией предельной полезности. Наибольший вклад внес М.И. Туган-Барановский в теорию рынков и кризисов, анализ развития капитализма и формирования социализма, разработку социальных основ кооперации.

Туган-Барановский Михаил Иванович родился в дворянской семье, в 1865 г., в Купянском уезде Харьковской губернии. Окончив классическую гимназию, поступил на физико-математический факультет Харьковского университета. За участие в студенческом революционно-демократическом движении был исключен из университета, но революционером не стал. Мечтал о социализме, понимаемом им как общество без эксплуатации, в котором появится возможность переустройства всей духовной культуры и расцвета гармонической личности. Туган-Барановский основывал свою веру на постулатах И. Канта, считал, что "как верховная цель в себе, человек не может быть никогда обращен в средство для других целей", поэтому отрицал диктатуру и насильственные методы изменения государственного строя.

Получив разрешение вернуться в университет, Туган-Барановский в 1889 сдал экзамены за курс юридического и физико-математического факультетов и был удостоен степени кандидата. В 1888 г. он окончил Харьковский университет и получил от Московского университета степень магистра политэкономии за работу "Промышленные кризисы в современной Англии, их причины и влияние на народную жизнь" (1894). С 1893 г. служил в департаменте Министерства финансов, успешно преподавал в Женском училище коммерческого счетоводства Санкт-Петербургском университете и на Высших женских курсах. В 1898 г. за исследование по истории капитализма "Русская фабрика в прошлом и настоящем" Туган-Барановский получил степень доктора политической экономии. С 1895 г. читал лекции в С.-Петербургском университете в качестве приват-доцента. В 1899 г. был уволен из числа приват-доцентов по приказанию министра народного просвещения. Его труды: "Учение о предельной полезности" (1890), "Прудон, его жизнь и деятельность" (1891), "Д.С. Милль, его жизнь и деятельность" (1892). В 1897 г. поместил ряд статей по разным вопросам в журнале "Новое Слово", а в 1899 г. в журнале "Начало"; принимал участие в редакции обоих журналах. Кроме того, сотрудничает в "Мире Божьем", где с начала 1901 г. печатается его работа: "Очерки из истории политической экономии".

Туган-Барановский ценил учение К. Маркса, хотя не разделял всех его взглядов. Он принадлежал к "легальным марксистам" и писал, что "никогда не был неограниченным поклонником Маркса и всегда относился к его теории, признавая ее сильные стороны, критически". В 1908 г. Туган-Барановский критиковал тоталитарную утопию о миллионах бездумно послушных счастливцев и пастырях, несущих за них бремя власти и ответственности.

Сотрудничал в журналах "Мир Божий", "Начало", "Вестник Европы" и других. Совместно с М.М. Ковалевским и М.С. Трушевским редактировал издание "Украинский народ в его прошлом и настоящем". В 1917-1918 гг. состоял министром финансов украинской Центральной Рады.

Социально-экономические работы Туган-Барановского: "Очерки из новейшей истории политической экономии и социализма" (1903), "Теоретические основы марксизма" (1905), "Социализм как положительное учение" (1918) и др. формулировали реалистическую программу хозяйственного развития. Он полагал, что кооперация, основанная на свободной самоорганизации, может быть прообразом будущего общества. Туган-Барановский активно участвовал в кооперативном движении, пропагандируя его в научных работах, в журнале "Вестник кооперации", которым руководил с 1909. Член кадетской партии, Туган-Барановский выдвигался в Государственную думу, но не был избран. Октябрьской революции не принял. После короткого пребывания на посту министра финансов украинской Центральной рады Туган-Барановский отошел от политической деятельности, занимаясь преподаванием и наукой. Умер от приступа стенокардии.

На початку XX ст. лідери легального марксизму відкрито стали пропагувати ідеї буржуазного лібералізму, підтримуючи ряд демократичних вимог і деякі елементи економічного вчення марксизму. Постійно віддаляючись від політичної та ідеологічної позиції марксизму, вони прагнули подати науковий аналіз економічної дійсності з іншого погляду. У теорії вартості поступово стала панівною суб'єктивно-психологічна школа, у питаннях розподілу — так звана соціальна теорія, у теорії економічних циклів і криз — концепція економічної кон'юнктури.

Усі ці проблеми знайшли найбільш яскраве відображення у творах М. Туган-Барановського. Спираючись на теоретичні настанови А. Сміта й Д. Рікардо, теорію К. Маркса, досягнення інших шкіл політекономії, він першим серед українських економістів виступив за об'єднання трудової теорії вартості з теорією граничної корисності. Ще в 1890 р. М. Туган-Барановський писав, що вчення про граничну корисність благ не тільки не заперечує теорії Д. Рікардо й К. Маркса, а навпаки, у правильному розумінні підтверджує її. Стверджуючи, що теорія граничної корисності лише суб'єктивна, а трудова теорія лише об'єктивна, він робив висновок про їх взаємодоповнюваність. Пізніше він обґрунтував закон, згідно з яким граничні корисності вільно відтворюваних господарських благ пропорційні їх трудовим вартостям. Ця політекономічна формула стала основою багатьох досліджень російських, українських, а потім радянських економістів-математиків; її сприйняли й зарубіжні вчені.

В основі господарства (у тому числі й соціалістичного), на думку М. Туган-Барановського, лежать потреби та інтереси людини. Обґрунтування необхідності переходу до соціалізму вчений здійснив у двох аспектах: етично-правовому й матеріалістичному. Ідея верховної цінності людської особистості та права на свободу поєднується в нього з думкою про необхідність встановлення "господарської системи найвищої продуктивності" — соціалістичної. Мета соціалістичного суспільства також сформульована вченим двоїсто: "З одного боку, воно повинно прагнути до найбільш повного задоволення всіх суспільних потреб; з іншого боку, воно повинно найбільш повно забезпечувати свободу кожного". Для вирішення першого завдання потрібен централізм на основі планомірності, другого — максимальний демократизм виробничого процесу та контроль над ним з боку безпосередніх виробників. Трансформацію насильницького колективістського начала у більш вільне начало кооперації, передусім у сільському господарстві, М. Туган-Барановський трактував як тенденцію до еволюційного розвитку соціалізму (це питання висвітлено в розділі "Про кооперативний ідеал" книги "Соціальні основи кооперації" (1918)).

Великий вплив на сучасну політекономію справила теорія економічних циклів і криз М. Туган-Барановського, яка стала панівною на початку XX ст. в Росії. Автор її вважав, що ні класична школа А. Сміта й Д. Рікардо, ні концепція С. Сісмонді не розкривають справжніх причин криз. Він звернув увагу на тісний зв'язок між зміною цін на засоби виробництва та рухом процесу нагромадження грошового капіталу, який іде або на збільшення інвестицій, або на утворення фонду заощаджень. Цими ідеями М. Туган-Барановський передбачив сучасну інвестиційну теорію циклу, центром якої є ідея "заощадження — інвестиції" як головна пружина циклічних коливань. Не погоджуючись із популярною теорією недоспоживання, М. Туган-Барановський виходив з того, що недостатній споживчий попит може компенсуватися розширенням інвестиційного (виробничого) попиту. Інвестиційні можливості зменшуються внаслідок обмеженості банківських ресурсів, установлення невигідних умов застосування позичкового капіталу, а головне — диспропорційності розподілу вільних коштів між сферами економіки. Останнє є вирішальним чинником циклічних коливань і появи економічних криз.

Інвестиційна теорія циклів М. Туган-Барановського мала величе­зний вплив на розвиток політичної економії. На його праці не лише й досі посилаються численні західноєвропейські та американські економісти, а й плідно розвивають його ідеї. Схвально ставився до теорії М. Туган-Барановського Кейнс. Зокрема він майже цілком сприйняв ідею М. Туган-Барановського про «заощадження — інвес­тиції» як головну рушійну силу економічних активностей.

Одним из оригинальных элементов в творчестве Туган-Барановского была социальная теория распределения, которая была им разработана специально для преодоления затруднений, в которых оказалась неоклассическая экономическая теория в начале XX в. От чего зависит заработная плата и прибыль? По мнению Тугана, общая теория цены не может решить эту проблему, так как общепринятый вариант последней исходит из условий равенства рыночных сторон, а на рынке рабочей силы существует социальное неравенство сторон (рабочий не может стать капиталистом). Теория предельной производительности, которую активно развивает Дж.Б. Кларк и его единомышленники, также не поможет, так как даже если выделить продукт (ценность) фактора, то нет никакой гарантии, что собственник его (ее) получит. Именно поэтому Туган не придавал большого значения "фундаментальным" проблемам (исчерпаемости и пр.), которые занимали неоклассическую теорию распределения в его время.

Согласно Туган-Барановскому, уровень зарплаты (и, соответственно, прибыли) определяется двумя моментами. Во-первых, производительностью труда, так как при увеличении общего продукта могут вырасти и зарплата, и прибыль. Во-вторых, социальной (или экономической) силой договаривающихся об уровне заработной платы сторон. Самым главным определяющим фактором является то, что капиталисты имеют средства производства и поэтому могут получать часть продукта, а рабочие не имеют ничего, кроме рабочей силы и "экономическая слабость" вынуждает их продавать ее капиталисту за любую цену. На величину социальной силы влияют следующие факторы: 1) соотношение численности рабочих и капиталистов (чем больше рабочих, тем слабее они в борьбе, и капиталисты легче могут понижать заработную плату и наоборот); 2) наличие возможности альтернативного производства (заработная плата не может упасть ниже дохода от этой деятельности - пример со свободной землей в Америке); 3) организованность рабочих. Когда рабочие разрозненны, хозяину легко пригрозить увольнением любому и снизить зарплату. Но если появляется профсоюз, социальная сила рабочих растет - они могут пригрозить общей стачкой, а касса профсоюза может помочь отдельному рабочему пережить трудное время (примеры повышения заработной платы умной политикой профсоюзов). Точно так же появление монополий в промышленности повышает социальную силу капиталистов.

Нетрудно заметить, что этот анализ находится в том же русле, что и институционализм (в особенности, теории Дж.Р. Коммонса или супругов Вебб).

Туган-Барановский рассматривает влияние еще некоторых (традиционных для институционалистов) факторов: 1) законодательство по охране труда увеличивает силу рабочих и позволяет добиться увеличения заработной платы; 2) общественное мнение может помочь рабочим выиграть даже заведомо обреченные стачки; 3) традиции регулируют заработок лиц на государственной службе (пример с "достойным" вознаграждением министра); 4) образование и опыт рабочего увеличивают его экономическую силу.

Особенно удачно выглядит идея о колебании соотношения сил со сменой фаз экономического цикла - в период подъема капиталист легче соглашается на увеличение зарплат, а в период спада не боится приостановки производства или частичного увольнения рабочих.

Некоторые русские экономисты высказывали подобную точку зрения на распределение. Например, В. Войтинский в "Заработной плате" (1910) считал, что цена труда определяется социальной силой рабочего класса. П.Б. Струве и В.К. Дмитриев даже впадали в другую крайность, полностью вынося проблему распределения дохода за пределы экономики и отдавая ее целиком в ведение социологии.

Глибоко обізнаний із різними західноєвропейськими еконо­мічними школами, М. Туган-Барановський, однак, не став пря­мим послідовником будь-якої з них. Критичний аналіз політеко-номічних шкіл, і передовсім німецької історичної та австрійської, а також марксистської теорії дав йому змогу розробити власну економічну концепцію в дусі прогресивного розвитку світової еко­номічної думки.

  1   2   3

Добавить в свой блог или на сайт

Похожие:

Історія економічної думки України iconСхідноукраїнський національний університет імені володимира даля інститут після
Контрольна робота є однією з форм підготовки фахівців вищої кваліфікації, узагальнюючим підсумком самостійної роботи студента з курсу...

Історія економічної думки України iconІсторія культури україни рекомендовано Міністерством освіти України як навчальний посібник. 3-тє видання, стереотипне Київ 2002
Управління персоналом (протокол №10 від 28. 11. 2000). Рекомендовано Міністерством освіти України (лист №780 від 02. 06. 98). Бокань,...

Історія економічної думки України iconНаду при Президентові України Кафедра економічної політики
Президентові України для забезпечення потреб державного сектору у фахівцях магістрах державного управління, які займатимуться питаннями...

Історія економічної думки України iconНаселення межиріччя верхнього пруту та середнього дністра в ХІ першій половині ХІІІ ст. 07. 00. 01 Історія України
Робота виконана на кафедрі історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича мон україни

Історія економічної думки України iconПроаналізовано сучасний стан раціонального використання та охорони водних ресурсів України І запропоновано варіант оптимізації водокористування з використанням кількісних показників еколого-економічної оцінки водовідведення зворотніх вод
Чередніченко Ю. Г., м н с. (Рада по вивченню продуктивних сил України нан україни, м. Київ)

Історія економічної думки України iconПутівник з економічної літератури
Путівник з економічної літератури для молоді : бібліогр покажч. Вип. 2 / уклад. Н. Мельник, Ю. Круть, Т. Буряк; ред. С. Чачко, В....

Історія економічної думки України iconЗакон україни про професійно-технічну освіту
У тексті Закону слова "Міністерство економіки України" в усіх відмінках замінено словами "центральний орган виконавчої влади з питань...

Історія економічної думки України icon1. Історія економіки та економіічної думки як наука
Від розуміння природи суспільства, причин І тенденцій його історичного розвитку залежить І науковий аналіз його складової — господарської...

Історія економічної думки України iconБоротьба прогресивних сил лівобережної україни за українізацію освіти в 1900 на початку 1917 рр. 07. 00. 01 Історія України
Роботу виконано на кафедрі теорії та історії педагогіки Республіканського вищого навчального закладу ”Кримський гуманітарний університет”...

Історія економічної думки України iconНімецька національна освіта в україні (20-30-ті роки ХХ ст.) 07. 00. 01 історія України
Робота виконана у відділі національних меншин Інституту політичних І етнонаціональних досліджень нан україни


Разместите кнопку на своём сайте:
lib.convdocs.org


База данных защищена авторским правом ©lib.convdocs.org 2012
обратиться к администрации
lib.convdocs.org
Главная страница